Першою на суд людський про долі людські презентований довідник персоналій Рахівщини, який упорядкували Олена Масляник та Микола Волощук. «Жити, щоб пам’ятати», – головна мета книги-довідника, до якої увійшли розповіді про майже сотню знаних уродженців краю.
Розпочав знайомство зі свіжоспеченим виданням М.Волощук. Він коротенько розповів, за якими критеріями виокремлені ті, хто згаданий на сторінках. Зазначив і велику кількість особистостей, які ще не увіковічені на папері, але їхні заслуги – не менш вартісні, тому триває підготовка наступної книжки.
До неї мають на меті внести розповіді про ще півтисячі осіб. Принаймні, так зазначив журналіст, публіцист і видавець Олександр Масляник, передавши вітання від дочки і другого упорядника п.Олени. Найважливіше, на чому наголосив почесний житель Рахова, – це потреба у співпраці всіх краян. Необхідно, щоб загал долучився до написання другої книжки: шукав, згадував, розповідав.
– Ідея зібрати біографії всіх знаних людей району виникла і назрівала давно, бо є потреба знати земляків, які творили нашу історію, – розповів видавець. – До презентованої збірки біографій увійшли особи, які на офіційному рівні відзначені або удостоєні державних відзнак, звань, нагород. А до майбутньої увійдуть люди, які не мають високих звань, але сумлінно прославляли і прославляють нашу місцину. Додані будуть й ті, хто не є уродженцями Рахівщини, але це не завадило їм примножувати здобутки краю.
Ще одна людина, без якої видання не мало б наповнення, за що удостоєний окремої подяки на сторінках збірки, – історик Микола Ткач. Запрошений до слова краєзнавець пригадав, як важко часом давались йому пошуки інформації, відомостей та згадок про деяких особистостей, із захопленням розповідав про земляків, і ще з більшим – про майбутню книгу.
Слова вдячності за те, що стали одними з почесних, увіковічених на сторінках першого довідника висловили присутні на презентації: художник Микола Ворохта, який народився у Рахові, а зараз проживає у Одесі, ясінянець, який живе в Петербурзі, Ярослав Савіних та науковець, професор Федір Гамор.
«Не можуть люди вічно бути живими. Щасливий той, чиє будуть пам’ятати ім’я…» – сказав Алішер Навої. І саме цими словами завершили презентувати «Рахівщини славні імена». Однак, головною метою заходу було, розповідаючи про вже зроблене, наголосити на тому, що ще треба зробити.
***
Презентація
Ледь встигли охолонути стільці у залі, як любителів літературного пера запросив на презентацію наступний творець книг Мирослав Дочинець. На рахунку цього закарпатця – кілька десятків літературного доробку, різноманітні звання, відзнаки, премії та нагороди. Він – двічі лауреат Шевченківської премії за романи «Криничар» та «Горянин». Один із найпопулярніших українських письменників, автор багатьох бестселерів, які перекладають близько десятьма мовами світу, філософ і журналіст не вперше завітав до Гуцульського Парижу, щоб представити свою чергову роботу – роман «Мафтей», над яким працював 9 місяців.
Як каже п. Мирослав, найкращі сюжети придумує саме життя, тож в основу останнього роману лягли історичні події, що трапилися у Мукачеві. Знайшов цю історію в монастирських архівах. У 1852 р. в місті протягом року зникло восьмеро дівчат різного соціального статусу та віросповідання. Місцеві пошуковці для розслідування звернулися за допомогою до місцевого знатника Мафтея Просвирника з мукачівської Заріки. Цей роман з нотками детективу сповнений духу Карпат, ремісництва, але головно це – оповідь від людини, сповідь, одкровення неймовірного чоловіка про пошуки, істини. «Те, що шукаєш ти, знаходить тебе», – ділиться автор.
На думку М.Дочинця, про книжки розповідати смішно і наївно, їх треба читати. «Всі вони діляться на три категорії: коли, читаєш і не віриш; читаєш і віриш та читаєш і довіряєш. Найголовніше – слово, я працюю зі словом, а за ним – Творець. Для мене сюжет є останнім. Пишучи, прагну передати знання, те, що збагнув, пізнав, а сюжет – це лише метод» – стверджує п. Мирослав.
Окрім «Мафтея» розповідав автор і про інші свої дітища, що вони для нього означають та що намагався написати поміж рядків – про життєве, цінності людські. Згадуючи про ту чи іншу власну роботу говорить, що кожен знайде щось у них для себе, і про себе. Як і у своїх романах, на зустрічі з рахів’янами ділився знаннями і думками. Майдан відбувся не через політику, а тому, що спрацював інстинкт збереження української національності. А агресію Росії пояснює бажанням відібрати нашу історію, наш дух і національну ідентичність, бо Росія пішла від Київської Русі, від України. «Ми їх вели все життя, дали мову, культуру, тому вони тримаються за нас мертвою хваткою» – говорить автор. Путіну пропонує поставити пам’ятник за те, що прославив Україну, її волю і згуртованість на весь світ, а загалом пророкує нашій державі лише хороше майбутнє.
Аналізуючи думки та знання п. Мирослава, слухаючи його, мимоволі представляєш перед собою мудреця, який ділиться з усіма власними пізнаннями. Мудреця, який дає відповіді на найсокровенніші питання та не припиняє пошуки відповідей на власні. Загалом, презентація нового роману талановитого закарпатця заслуговувала на звання творчого вечора. Бо окрім знайомства з новинкою, отримання автографа, всі змогли збагатитися чимось більшим – ідеями, думками, пізнанням…
Андріана Леле, "Зоря Рахівщини"