Закарпаття: Бій двох негігантів за штучну водойму на Виноградівщині набирає обертів

Звернення, яке, крім іншого, зіпсувало свято Перемоги, вилилось у досить тривалий судовий процес - спір, на мою думку, „недостойного спадкоємця" колишнього радгоспу імені нашого славного українця Тараса Шевченка із Чернянською сільською радою, її виконкомом і, фактично, з усією територіальною громадою.

До слова скажу, що прокурор, абсолютно законно, відмовив у задоволенні трьох досить об'ємних прохань скаржника. Бо, по-перше, просив той „витребувати у сільради рішення про здачу в оренду рибного господарства", а встановлено, що немає ні такого рішення, ні рибного господарства, ні оренди. А, по-друге, клопотав про те, із приводу чого треба іти не до прокурора, а до суду, якщо є юридичні підстави, такі ж докази і совість.

Позивач - акціонерне товариство, тобто приватне корпоративне об'єднання, заявив до Господарського суду Закарпатської області, що сільська рада „здала в оренду рибне господарство „Мли-новиця", яке знаходиться в с.Черна і є власністю ВАТ АПГ „Закарпатський сад". А тому просив скасувати рішення сільради від 4 травня 2007 року №74, а всі судові витрати покласти на сільську раду.

Не буду лякати читачів пунктами, статтями чи назвами законів, локальних актів, договорів, довідок та ін., якими представник позивача пояснював суду свою „правоту". Уже на старті додатків до позову за назвою було подано 15, а за кількістю — не буду й казати. Бо цей судовий спір — справа не тільки чудового села Черна і не тільки проблема сьогоднішнього дня. Це проблема і минулого, і теперішнього впорядкування права власності й оренди землі, землеустрою, меж населених пунктів тощо, і, відповідно, прав територіальних громад і сільрад розпоряджатися землями і отримувати від землі і її оренди доходи во ця проблема буде предметом розгляду чергової сесії Виноградівської районної ради, коли депутати матимуть,чи не вперше, можливість послухати про роботу „землевпорядників" у районі. Так ось, посилаючись на зафіксовані в установчих документах права правонаступника колишнього державного підприємства, теперішні власники „Закарпатського саду", поважні і, звичайно, хороші люди, хочуть небагато. А саме, із "штаб-квартири" у Королеві, а, можливо, звідкілясь інде, володіти, користуватись і розпоряджатись штучними водоймами (ставками) площею близько 10 га у межах території с.Черна.

Упродовж семи судових засідань представник „Закарпатського саду" постійно уточнював свої вимоги. Зокрема, просив скасувати рішення ще однієї сесії сільради, її виконкому і навіть заборонити сільському голові вчиняти „будь-які юридично значимі дії" на об'єкті, який позивач спочатку вважав своєю власністю, а потім - невідомо чим...

Господарський суд 29 жовтня законно і обгрунтовано відмовив позивачу в задоволенні всіх його позовних вимог, але, судячи із настирливості чергового керівника акціонерного товариства і молодої та перспективної юристки, колишньої сумлінної студентки юрфаку УжДІІЄП, крапку ставити поки що рано.

Як представник сільської ради та її виконкому, за підсумками непростих судових засідань, власних і висновків суду щодо оцінки доказів (паперів), які отримувались позивачем з місцевих „інстанцій" (це найкращий для них іменник), мушу сказати таке. Державним органам і установам, які покликані гарантувати дотримання і виконання законів, треба більше турбуватися про власну відповідальність, коли мова йде про землю. Бо це основне багатство наших територіальних громад — мешканців Черни та й інших сіл. Недержавні акціоновані „правонаступники" приємства не можуть мати у межах наших громад ні на правах приватної власності, ні у постійному користуванні земельних ділянок тільки тому, що у них у статуті так записано. Майно - так, якщо є відповідні правовстановлю-ючі документи, а землю — ні. А тому, не маючи, крім „сумнівного" державного акта, належних юридичних доказів про права на конкретні землі, уданому випадку, схоже, проглядається намір „приватизувати" позивачем через суд немалу і привабливу ділянку.

Чому він не поспішає виконувати норму закону і у відповідному порядку оформляти право оренди? Бо у Черні йому вже й оренда не „світить", оскільки так на своїй сесії вирішили депутати. До того ж позивач мав би розуміти, що за оренду треба платити, її треба просити, доказувати на неї свої права, в тому числі й органам місцевого самоврядування, стосовно яких він поводиться, м'яко кажучи, некоректно.

У мене особисто, як юриста, який добре ознайомлений із двома томами судової справи, рішення лише із трьох сторінок зовсім не викликає захоплення. І вже абсолютно нікчемними, вважаю, є для позивача деякі довідки та листи з району, особливо, від принципової рибінспекції. .Останній, мушу нагадати, що її основна функція за законом—турбота про рибу, її потомство тощо. Коли іде спір про землю, де нема ні риби, ні води, то, напевно, краще помовчати. Або ж, роз'яснити позивачу, що без відома, згоди чи реєстрації виконкому сільради на водному об'єкті не може функціонувати рибне господарство.

А на останок зауважу. З погляду на масштаби (розміри, майно, бюджет, податки тощо) ні відповідач, ні позивач не є гігантами. Масштабною і дуже серйозною є сама суть спору, спору про землю,. Фактично між громадою, людьми, які самі та батьки і діди яких своїми мозолями створили колись міцне господартвом, яке на неї претендує. Кому-кому, а першим і так ясно — хто у цьому спорі має рацію. Закарпатський суд теж не обстоює "правди" „Закарпатському саду", хоча за назвою вони як брати. Думаю, що не всі акціонери розуміють, що рейдерство — не для Виноградівщини. Наші земляки звикли землю заробляти, вміють на ній хазяйнувати і, якщо треба, зуміють її й захистити.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати