Вишивка Бойківщини виступає досить своєрідним художнім явищем в українському народному мистецтві. В ній більше збережений давній східнослов’янський орнамент. Бойківській вишивці притаманні основні риси, які характеризують українську вишивку загалом. Вони виявляються у подібності орнаментальних мотивів і прийомів композиційної будови і колориту.
Зокрема, в бойківській вишивці широко використовуються знаки-символи, якими свої вироби оздоблювали майстри епохи Трипілля. Для бойківської вишивки характерна чітка система розміщення геометричних мотивів у вузькій стрічці, розділеній на прямокутні площини. В основі їхній лежить ромб або квадрат, які утворюють прямокутну або діагональну сітку.
Частково бойківська вишивка збереглася в гірських селах під Бескидами на Міжгірщині, що межують зі Львівщиною. Одним із таких сіл є Нижній Студений, яке ще в недалекому минулому було одним із центрів бойківської вишивки. Нині, на жаль, в силу об’єктивних і суб’єктивних причин, кількість майстринь невпинно зменшується. Молодь майже не займається традиційною вишивкою, бо не хоче, а старше покоління в переважній більшості вже не в змозі фізично.
Але є окремі ентузіасти, які не забувають і свято бережуть традиції предків, іноді навіть не усвідомлюючи цього повною мірою. До них належить й самобутня майстриня Єва Михайлівна Карабин (Кополовець) із села Нижній Студений.
Народилась 12 січня 1951 року у селі Верхній Студений у багатодітній селянській родині. Восьмирічку закінчила в Нижньому Студеному. В 1968 році закінчила Мукачівську школу-інтернат. Згодом повернулась у рідне село, працювала завідуючою клубу в селі Потік, що є присілком Студеного. З вересня 1970 року трудилася в бібліотеці у селі Верхній Студений-Буркуші. У 1976 році влаштувалася на роботу в Нижнє-Студенську сільську раду, де працювала помічником бухгалтера. Потім – соціальним працівником в районному відділі соціального захисту до 2004 року. Того ж року вийшла на пенсію.
Вишивкою Єва Михайлівна почала займатися з 12 років. Любов до цього нелегкого ремесла їй прищепила мати, яка була вправною майстринею. Згодом вона освоїла ткацький верстат, на якому працює донині. Творчий доробок майстрині за п’ять десятиліть активної праці вражає, а її працелюбність і працездатність щиро дивує. З-під її золотих рук вийшли справжні шедеври народної творчості. Це вишивані рушники, скатертини, подушки, серветки, килими, ткані доріжки, в’язаний верхній одяг тощо.
Вона – справжня берегиня традиційної бойківської вишивки. В орнаментах, створених майстринею, прослідковуються найбільш характерні її елементи, кольорова гама, що вирізняють її від вишивки інших етнічних груп нашого краю. Йдеться про «ромб» і «квадрат», які етнологи вважають залишками культу Сонця. Характерною є також «зірочка», що утворюється поєднанням ромбів. Кольорова гама досить стримана, в орнаментах переважають поєднання червоного й синього кольорів.
Всього, зробленого її невтомними руками, не перерахуєш. Незважаючи на поважні роки, вона й нині не сидить склавши руки, продовжує творчо працювати, займається ткацтвом, в’яже на спицях, іноді вишиває, збагачуючи своїми роботами народну культуру Закарпаття.
Володимир Мишанич для Закарпаття онлайн