Ужгород: Вода дощу повинна залишатись у місті

Із зеленими зонами у місті цілковита біда. Ми не одноразово повідомляли про різке зменшення зелених зон у місті через жадібність забудовників. Навіть у Києві звернули увагу на нашу проблему.

Нагадаю, що згідно з ДБН 360-92** у місті Ужгороді повинно бути 192 га зелених зон загального користування. З них 72 га – у житлових кварталах при нормі 6 кв.м. на людину. Станом на 1 листопада 2015 року у місті всього було лише 73,48 га зелених зон загального користування, з них у житлових кварталах не більше 17 га.

Нещодавно, на виконкомі Ужгородської міської влади своїм рішенням заборонили скид дощових та снігових стічних вод до мереж господарсько-побутової каналізаційної системи міста. У мікрорайонах міста, де наявна роздільна система каналізації та здійснюється нове будівництво, категорично заборонили скидання в міську господарсько-побутову каналізаційну мережу нормативно чистої, дренажної, поливально-мийної та дощової і снігової води.

Цілком мудре рішення з огляду на перевантаженість очисних споруд міста Ужгорода, і, головне – з огляду на катастрофічні втрати води містом, як середовищем існування його мешканців. Прісні дощові, снігові та дренажні води, замість того, щоб затримуватись у місті й позитивно впливати на його мікроклімат, безповоротно скидаються через каналізацію в річку й засолюються, потрапляючи у море-океан. Стрімке засолення прісних вод, засуха та перегрівання атмосфери – це ті виклики перед людством, які створює урбанізація, від яких потерпає саме людство і які тільки підсилюються під впливом глобальних змін клімату.

«Блакитні зони» – новий термін в урбаністиці, що виник за аналогією «зелених зон» у містах, таких життєво необхідних для комфортного, якісного та здорового проживання їхніх мешканців. Блакитні зони міста включають в себе водойми, розташовані у межах міста – річки, ставки, водосховища, стариці. Для міського ландшафту наявність водойм є щастям. І з естетичної точки зору, і з рекреаційної, і з екологічної. Водойми, або блакитні зони, у містах – це ті депо вологи, які здатні якісно та позитивно впливати на мікроклімат у місті. Зелені зони у містах розкидані рідкими острівцями. Вони не можуть повноцінно вбирати вологу, яка надходить у місто дощами та снігом, й випаровувати її, знижуючи температуру атмосферного повітря та пом'якшуючи мікроклімат. Асфальтове покриття, відкритий ґрунт та сотні гектарів поверхонь дахів відбивають сонячне проміння й перегріваються, нагріваючи водночас атмосферне повітря у місті. Тому у містах температура повітря завжди на кілька градусів вища, ніж поза містом. Це особливо важливо влітку, коли температури високі і це критично для певних груп населення. Водойми ж пом'якшують мікроклімат міста й збирають довкола себе містян у спекотні дні. 

В Ужгороді є кілька гарних водойм. Передусім це наша річка Уж, яка ділить місто навпіл. Завдяки старим кар’єрам та близьким ґрунтовим водам Ужгород може похвалитись ще такими водоймами, як «Чорні озера» в району аеропорту, «Кар’єр» в районі Радванки, «Кірпічка» в центрі парку Перемоги поблизу шкіл № 12, № 15. Були невеликі рукотворні водойми й поблизу парку Боздоський, на вулиці Кавказькій однак наразі вони заболочуються.  

Падіння рівня поверхневих та ґрунтових вод протягом останніх 10 років спостерігається по усіх Карпатах. Ужгород не є винятком. Минулоріч у літню спеку змілілий до краю Уж був несхожим сам на себе. Через критично  низький рівень води, річка майже повністю заросла водною рослиною – уруттю. Зміліли й озера Ужгорода. Рівень води «Кірпічки» впав на кілька метрів. Такою є тенденція по усій Європі. Сьогодні в жодній країні ЄС ніхто не дозволить собі марнувати дощову воду, а тим більше змішувати її з каналізаційними стоками. Коригуваннями генерального плану м. Ужгород також передбачено будівництво мережі труб та колекторів для збору дощової води для недопущення змішування її з каналізаційною у тій частині міста, де наразі це відбувається. Скидати її планується знову ж таки у річку Уж. Це не правильно. 

Сьогодні в країнах Євросоюзу дощову воду в населених пунктах збирають у стоячі водойми – існуючі, чи спеціально для цього створені – для затримки цієї води у містах. У кварталах садибної забудови жоден новий будинок не може бути уведений в експлуатацію, поки в садибі не буде розміщений підземний або наземний резервуар для збору дощової води, яка потім використовується у господарстві в якості технічної: для поливу, миття, зливу у санвузлах. У зелених зонах створюються невеличкі штучні водойми з водною та навколоводною рослинністю, підживлюючи їх саме дощовими водами, відводячи їх саме туди.

З огляду на все вище згадане безглуздо виглядає ідея міської влади, до речі, взята з тих же Коригувань генплану м. Ужгорода щодо будівництва доріг з пірсами для забору води у випадку пожеж з існуючих водойм (Кірпічка та на вул. Еньківська). За умови відсутності постійного, стабільного та надійного джерела поповнення цих водойм, такі плани приречені на неуспіх. 

З практичної точки зору, міські водойми повинні слугувати для рекреації, естетики міських зелених зон, для пом’якшення мікроклімату міста як захід адаптації до наслідків глобальних змін клімату. Саме тому міській владі слід подбати про захист та раціональне використання блакитних зон міста. Перш за все, необхідно паспортизувати усі водні об'єкти міста, здійснити їх очистку та передбачити прийом дощової й талої води.

Для протипожежної безпеки у місті повинна діяти розгалужена підземна мережа комунікацій з резервуарами, доступ до яких повинен здійснюватись через гідранти. Таким чином місто буде гармонійним, комфортний, безпечним і якісним середовищем для його мешканців. Містом, у якому хочеться жити.

Теги: дощ, вода, водойма

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати