Закарпатські діти без дитинства зростають без батьківського тепла, крадуть та жебрають на вулицях

БАТЬКО ПОМЕР ВІД “НАРКОТИ”, МАТИ — В ТЮРМІ

Ініціатором рейду, в якому взяли участь кримінальна міліція у справах неповнолітніх, міський відділ освіти, управління у справах сім’ї та молоді, Центр соціальних служб для молоді, виступила служба у справах дітей Ужгородського міськвиконкому. Представники цієї служби Сергій Просяник, Тетяна Шерегій та Василь Філоненко запропонували проїхатися по “проблемних” квартирах і журналістам, зафіксувати, так би мовити, відео- та фотокамерами,  в яких жахливих умовах виростають кинуті батьками напризволяще діти. Картина, яку ми побачили, справді жахає...

Першою у “чорному списку” була квартира на пл.Б.Хмельницького, поруч з обласним телебаченням. Що відразу  впало у вічі,  коли підійшли до дверей потрібної 2-кімнатної “хрущовки” --  це вирваний “із м’ясом” вхідний  замок та... сморід.  У квартирі від “ароматів” паморочиться у голові (і це в мороз, а що казати  про літню спеку?!)  На ліжку під вікном лежить сива бабуся, під іншою стіною на дивані  накрився з головою  розкуйовджений хлопчина. А просто на підлозі, на якомусь лахмітті, спить його молодший брат. Довкола -- купи різноманітного хламу.

14-річного Крістіана працівники “дитячої” служби знають добре. Батько хлопця помер від передозування наркотиків, мати відбуває тюремне покарання за ту ж “наркоту”. Опікуном Крістіка є 74-річна бабуся, яка, звісно, сама нічого не може вдіяти. Хлопець учився у Великоберезнянському інтернаті, звідкіля утік. П’яту ужгородську школу поміняв на дев’яту, але й туди не ходить  вже протягом року.  Бабуся-опікун пояснює:  онук тому не вчиться, що її, каліку, доглядає. Просить не забирати дитину,  бідкається,  бо одна донька в тюрмі, а інша з колишніми “зеками” співмешкає. Живуть усі на 520 гривень її пенсії, з яких, каже, двісті забирають комунпослуги.

- Збирайся, Крістіане, одягайся тепліше,  поїдеш з нами. Із вас ми знімаємо опікунство за неналежне виховання онука, а маму позбавимо батьківських прав, -- каже Сергій Просяник.

І ми забираємо Крістіана з собою. На нього чекає спецприймальник для дітей у Батьові на Берегівщині. Сам хлопчина, проте, налаштований доволі агресивно. Дивиться на нас спідлоба, від пропозиції сфотографуватися категорично відмовився. А в  автомобілі у хлопця... “заграв” мобільний телефон і, судячи з МП-3-поліфонії, доволі дорогий. Ясна річ, що купив він його (якщо не “потягнув” десь) не на бабусину пенсію...

БЛИЗНЮЧКИ ЛІЗА Й МАР’ЯНА

Наступну проблемну  квартиру  у 9-поверховій “малосімейці” позаду “п’яного” базару теж знаходимо “по запаху”. На грюкання у двері господарі не відчиняють, зате виходять сусіди й починають нарікати на маму з двома доньками-близнючками,  які тут проживають: сусідів знизу ті  заливають нечистотами, бо унітаз у них постійно забитий, часто влаштовують шумні пиятики, та й дівчатка вже таке витворяють...



Маму Наталю ми, за підказкою сусідів, знаходимо на базарі, де вона приймає  порожню склотару. На запитання, чому діти не ходять у школу, й пропозицію піднятися у квартиру,  жіночка кидається у сльози: мовляв, не забирайте від мене Лізу й Мар’яночку, вони ходять у школу. А каналізацію я відремонтую... Врешті-решт заходимо в помешкання. У маленькій 12-метровій кімнатці -- купи мотлоху, під стіною біля відкритого балкона стоїть двох’ярусне ліжко: згори сплять дві сестри-підлітки, а знизу -- мати з випадковими співмешканцями... Сморід стоїть страшенний і від мотлоху, і  від кота сіамської породи, який нагадив просто під двері. Здається, у туалеті “пахне” менше, аніж у кімнаті, де живуть три жінки...   

“ПРОСИТИ БУДУ, А КРАСТИ — НІ”

Повертаючись у центр міста,  бачимо  смаглявого хлопчика, котрий хвацько швендяє поміж машинами на перехресті біля православного собору. Коли хлопці пробують затягнути юного жебрака в машину, той здіймає страшенний галас. Циганка,  яка  жебрає  під церквою, відхрещується:  мовляв, то не її дітвак... У машині,  поплакавши й розтерши по обличчю бруд,  хлопчина трохи заспокоюється і розказує на наше прохання  про себе.

Звати циганчука Тібі. Йому 10 років, каже, що із Холмока. Мама теж тут жебракує (“Дядю, ондика й моя мамка, возьміт її сюди”), батько “жалізо збирать”. Має ще 8 братів і сестер. Тібія теж заберуть на якийсь час у Батьово, відмиють, почистять від вошей його кучері, відгодують, а далі служба у справах дітей вирішуватиме, що з ним робити.

Далі наш маршрут пролягає через пішохідний міст.  Тут жебракує на морозі з маленькою дитинкою на руках розкуйовджена червонощока молодиця. На пропозицію пройти в машину, здійснює страшенний гвалт.

- Што мені зробит міліція? Я ся нич не бою! Просила і буду просити, а красти не піду, -- репетує 28-річна мати п’яти дітей Люба з Порошкова Перечинського району (вона  із волохів). На запитання, скільки заробляє на мосту, запевняє, що гривень 20 щодня. Неподалік жебракують і її старші діти. Чи отримала 8 тисяч соціальної допомоги  після народження  дитини? Ні, каже, бо паспорта не має...

“НЕ ХОДЖУ В ШКОЛУ, БО МАМА ПОСТРИГЛА ВІД ВОШЕЙ...”

Зібраних по місту дітлахів доставляємо в міськвідділ міліції. Там  вирішують, що з ними робити далі: кого віддати батькам, а кого везти в Батьово. Ось симпатичне “біле”  дівча, яке знайшли на вулиці Ужанській в Радванці. Звати Юлею. Закінчила другий клас  19-ї школи, а тепер на навчання не ходить. Каже, що мама постригла її у вересні налисо від вошей, тому і в школу не пішла...

- Татко у больниці на “бамі”, мамка ходить на Дівочу до друзів і там ночує. Я жию у тютки на Ужанській, але вона завжди п’яна і б’є мене, - щиросердно розповідає дитина, в якої помічаємо на вилиці синець. - Брат мій ходить у 19-ту школу, в шостий клас. Але я хочу перевестися у сьому школу, мені ся там любит. А воші нам занесла мамина подружка з вокзалу, вона з нами спала...

Окрім Юлі, привезли кількох молодих ромок, чиї діти теж не ходять у школу. Одна каже, що у доньки немає взуття  (сама ж одягнена доволі дорого). Інша запевняє, що дитина “завтра піде” на науку.

А ось батько з сином. 16-річний лобуряка вимахав ого-го, а в шосту школу не ходить вже другий рік. Каже, що хоче бути автослюсарем, бо ті добре заробляють.

- А я знаю, де він ходив? Я його до школи посилав, - розводить руками батько.

Інша мама розповідає:  доньку забрала зі школи, бо вона має розумові вади,  тому школярі насміхалися з неї, називали тупорилою. А директорка пригрозила, що дитину від матері все одно заберуть... Заспокоюємо жінку, що ніхто цього не зробить, а для дітей з вадами розвитку законом передбачено навчання екстерном удома, куди приходитимуть вчителі. Лише треба пройти лікарську комісію й мати медичний висновок.  Однак вичитуємо з пред’явлених мамою документів із поліклініки, що востаннє та показувала хвору доньку лікарям... ще у 2001-му році. Це така турбота про її здоров’я?!

Після завершення рейду роз’їжджаємося.  Частину дітей повезли у Батьово. Цікаво, чи сполошаться  горе-батьки, куди поділося їхнє чадо? Бо для багатьох із них діти потрібні лише для отримання 8 тисяч допомоги та для жебракування. О люди, люди!

Коментар начальника служби у справах дітей Ужгородського міськвиконкому Сергія ПРОСЯНИКА:

- Лише за півдня, коли проводився цей рейд, ми перевірили три десятки сімей (ясна річ, насправді їх у кілька разів більше), в яких діти не ходять у школу або батьки неналежним чином виконують свої батьківські обов’язки. У 5 випадках з’ясувалося, що дітей взагалі немає в Ужгороді, вони вже по кілька років проживають в інших населених пунктах, хоча продовжують числитися учнями ужгородських шкіл... Питається, що тоді роблять педагоги, конкретні класоводи, як вони відвідують ці домівки і працюють з батьками?! Це мінус управлінню освіти.

Наших дітей часто затримують за жебрацтво в інших місцях -- у Львові, Києві, Вінниці, Одесі  і т.д.   Маємо тепер 8 таких повідомлень. Вік таких дітей - від 4 років і старші. З  12-14 років  вони вже твердо стають на злочинний шлях, працюють у кланах по жебракуванню у великих містах.  І такі діти вже ніколи не підуть у школу, бо  відчули смак легких грошей. Вони жебракуватимуть, крастимуть, займатимуться проституцією і т.д.  Як наслідок, вони хворіють туберкульозом, венеричними хворобами, застуджуються, є переносниками інфекції і т.д. За таке треба карати в першу чергу батьків.

До батьків, які не займаються вихованням своїх дітей, вживаються заходи впливу згідно з чинним законодавством. Зокрема, відповідно до  ст.184 Адміністративного кодексу  за неналежне виховання дітей, ст.166 Кримінального кодексу,  за злісне невиконання батьківських обов’язків з виховання дитини. Цьогоріч в Ужгороді порушено  дві такі кримінальні справи. А є ще стаття 304 КК України -- за втягнення дітей у заняття жебрацтвом.

Цьогоріч нами подано в прокуратуру  понад 40 матеріалів на позбавлення батьківських прав. З іншого боку, приємно,  що більшість батьків після впливу на них з боку  міліції та органів влади таки береться за виховання власних дітей, і поступово  їхні сім’ї випадають з категорії неблагополучних. У свою чергу ми допомагаємо їм через Центр зайнятості  знайти роботу. Їхніх малолітніх дітей влаштовуємо, за потреби,  у цілодобові садочки, яких в Ужгороді два, або в школу-інтернат.

У даному випадку вирішується доля тих дітей та батьків, які потрапили у наше поле зору під час цього рейду. Маму неповнолітнього Крістіана однозначно буде позбавлено батьківських прав. Знімаємо опікунство і з його бабусі, яка нас рік тому переконувала, що буде дивитися за цією дитиною, забрала його з Великоберезнянської школи-інтернату.  Самого ж Крістіка знову чекає інтернат...

Щодо Юлі:  якщо мама упродовж тижня-двох  не з’явиться до нас або в кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, то будемо і її позбавляти батьківських прав. Адже вона не займається дитиною, котра живе в іншій сім’ї, де її б’ють. Наразі Юля перебуває у Батьові.

10-річний Тібі з села Холмок, який ходив жебракувати по Ужгороду, теж у Батьові. Ми направимо  повідомлення в Ужгородську райдержадміністрацію про вжиття заходів  до його батьків.

Люба з Порошкова нам добре відома. Її вже неодноразово затримували за жебрацтво. Ця  жінка не розуміє, що її вже треба притягати до кримінальної відповідальності. Якщо у цієї матері п’ятьох дітей якісь негаразди з психікою, то її однозначно потрібно обстежити, а дітей вилучити через суд і влаштувати або в медичний заклад, або в школу чи дитячий будинок. Ми вже неодноразово повідомляли про неї та її “колег”-жебраків у відповідні служби Перечина. До слова, ми з’ясували цікавий момент. Деякі тамтешні жебрачки орендують  грудних дітей,  платять на день по 20-30 гривень...

Фактично ужгородські діти жебрацтвом в обласному центрі не займаються. Попадаються вони на цьому в інших регіонах. Практично всіх ужгородських дітей-жебраків, навіть ромської народності, ми знаємо в обличчя. Думаю, що назріла нагальна потреба виходити нашій службі на обласну держадміністрацію з клопотанням провести рейд по жебраках в Ужгороді з залученням представників служб Ужгородського, Перечинського, Великоберезнянського районів. Аби вони на місці побачили “своїх” дітей  і почали ними займатися.    

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати