Майбутній художник Йосип Гайзлер народився в селищі Солотвино Тячівського району. Вже у третьому-четвертому класі хлопець відчув потяг до живопису: «Я почав малювати олівцем просто в зошиті. Малював цілими днями, не випускаючи з рук паперу. Зображував усе, що бачив. Наприклад, окуляри, які бабуся залишила на столі. Або змальовував із журналів обличчя людей. Коли почалися уроки малювання, вчителі помітили, що в мене є хист до цього. Я брав участь у різних конкурсах, їздив у Тячів і в Ужгород. Посідав хороші місця – були й третє місце, і навіть перше. Хоча тоді я не думав, що стану художником», – згадує тепер Йосип Олександрович.
Після завершення 8 класу юнак Йосип намагався вступити до професійно-технічного училища на фрезерувальника. Але доля розпорядилася інакше: його не прийняли на навчання, зате через рік хлопець легко здолав вступні іспити до Кишинівського художнього училища, де провчився три роки. Після цього настав час іти в армію. І тут стала в нагоді здобута професія.
В армії так цінували художників, що Йосип Гайзлер залишився служити на Закарпатті, у Мукачеві. І замість військових вправ займався творчістю, зокрема різьбою по дереву: «За рік я не знав, що таке наряд або носіння автомата. Кожну другу суботу їздив на Тячівщину. У Радянському Союзі це була сенсація – служити вдома та ще й їздити додому відпочивати».
Після армії молодий чоловік влаштовувався на різні роботи. У Тересві трудився на меблевому комбінаті, а після знайомства з майбутньою дружиною переїхав до с. Зарічево Перечинського району. Пробував себе в будівельній бригаді, працював на заводі з виробництва кераміки, на лісокомбінаті. А в рік створення Незалежної України Йосип Гайзлер влаштувався в пожежну частину Перечина. Із цим у нього пов’язаний цікавий факт. «У дитинстві я страшенно боявся пожежних автомобілів. Доходило навіть до того, що я ховався під ліжко, коли чув пожежну сирену. Тому, коли я сказав рідним, що став рятувальником, вони дуже сміялися і спочатку навіть не повірили мені», – розповідає Йосип Олександрович.
Під час служби в пожежній частині командир відділення Йосип Гайзлер створив чимало картин для своїх колег. Його роботи й досі прикрашають стіни Управління ДСНС України у Закарпатській області. А в ДПРЧ-1 м. Перечин до сьогодні у кухні й навчальному класі висять картини художника. Тематика робіт різноманітна – і пожежі, і краєвиди, і навіть відомі історичні постаті, як-то Тарас Шевченко.
Паралельно зі службою певний час Йосип Олександрович займався стінгазетами. «Ми робили газети до різних свят – на Новий Рік, Міжнародний жіночий день, Великдень, День пожежної охорони тощо. Я навіть їздив на різні конкурси й нерідко займав перше місце. А за нього давали приз у 300 гривень, що тоді були чималі гроші», – ділиться спогадами пан Гайзлер.
При створенні картин на пожежну тематику художник послуговувався як різними фотографіями і картинками, так і власним досвідом. А досвід у нього був чималий. Іноді життю пожежника загрожувала смертельна небезпека. Йосип Олександрович згадує один із таких випадків: «У с. Тур’ї Ремети горіла літня кухня і дроварня. На кухні два газові балони були закидані дровами. Один із них я помітив, витяг на подвір’я і дав команду хлопцям його охолоджувати. Другим стволом ми поливали літню кухню – треба ж було врятувати все, що можна. Стою я за 2-3 метри від осередку пожежі й раптом чую свистячий звук. Дивлюся на дрова, а між ними виривається полум’я. Я розгрібаю деревину, а там… іще один балон. Через високу температуру редуктор почав випускати газ. Бійці одразу подали ствол і почали охолоджувати балон, а потім витягли його на вулицю. Якби той балон із газом вибухнув, у дворі нікого б не залишилося в живих».
Після таких перипетій живопис слугував для Йосипа Олександровича своєрідною терапією: «Малювання – це відпочинок для кожного художника, який любить свою професію. Особисто я люблю зайти в майстерню, включити класичну музику – чи-то буде орган, чи скрипка – і малювати. Знаю художників, яким, навпаки, потрібна тиша – у них не працює ні телевізор, ні радіо. Я звик інакше, не знаю чому. Коли грає музика, у мене краще йде робота».
І хоча пан Йосип створював картини на різні теми, найбільшу перевагу художник віддає все-таки пейзажам. Особливо приємно їх створювати навесні. «До прикладу, нещодавно я їхав через перевал. Тепер уже весна, природа прокидається і всюди дуже гарно. І саме зараз відчуваю всередині натхнення. Але немає часу – я не можу вийти з автобуса і малювати. Тому роблю іншим чином: подумки фотографую місцину й швидко роблю ескізи на папері. А коли матиму час на творчість, завершу картину», – зауважує митець.
Із 2010 року Йосип Гайзлер перебуває на пенсії. Однак ветеран пожежної справи не забув професію рятувальника й за потреби допомагає молодим колегам ліквідовувати загорання, що виникають у с. Зарічево. Каже, за ці роки вже 4 чи 5 разів він отак долучався до боротьби з вогняною стихією. Мовляв, рятувальник – це на все життя. А художник – навіть більше: «Якби я народився ще раз, то все одно (звісно, якби Бог дав мені талант) став би художником. Це стовідсотково».
Управління ДСНС України у Закарпатській області