Ужгородський Арбат ...заїздили!

 Проте, пересічний ужгородець помічає те, що ніколи не кинеться в око заїжджому туристові. Насамперед, той безлад, який останнім часом можна спостерігати в історичній частині міста.

Мені неодноразово доводилося чути, як наш Корзо порівнюють із московським Арбатом. Але я впевнений: у нас краще! Ну, де там у них, у тій Москві, є такі витвори в стилі бароко, що матеріалізувалися майже в кожній споруді? Чи пройдете ви по Арбату, щоб тільки й встигати вітатися зі своїми знайомими, друзями, яких неодмінно побачите тільки в цій частині міста? Проте, й Андріївський Узвіз у Києві, й московський Арбат, й ужгородський Корзо мають одну спільну рису: на цих вулицях панує демократичний, я би навіть сказав, екстравагантний настрій - музаканти виконують класичні й народні твори, організовуються імпровізовані виставки-продажі картин відомих і поки ще не дуже художників, величезний вибір сувенірів. Тому ставлення до історичної частини Ужгорода в мешканців особливе. На жаль, тільки в пересічних городян, але не в місцевої влади...

Розбудова інфраструктур, транспортних мереж, комунікаційних систем мегаполісів часто негативно впливає саме на ті куточки міст, де сконцентровано їх історико-культурне надбання. І завдання влади полягає в мінімізації цих наслідків. Із жахом доводиться спостерігати, як по Корзо, вул. Волошина, площі Театральній, набережній Незалежності курсують легкові... ба, навіть, вантажні автомобілі. Тому нині назвати їх пішохідною зоною аж ніяк не можна. Упродовж дня до численних магазинів та кафе під'їжджають «бусики» й більш потужні автівки. Шини цих монстрів на колесах безжалісно вдавлюють бруківку в землю, мастила забруднюють тротуари, а громадянам, які вирішили безтурботно прогулятися «пішохідною» частиною історичного Ужгорода, доводиться вдихати газову суміш. Водії автомобілів не зважають на заборонні знаки-«цеглини», працівники ДАІ - на порушників правил дорожнього руху!

Біля кафе «Кактус», наприклад, бувають такі автозатори, що водії інших авто, проявляючи високу професійну кваліфікацію, «масовий героїзм» та з великими труднощами об'їжджаючи припаркований транспорт по всій осі Корзо, де встановлені лавиці для відпочинку, прориваються до заповітної мети - магазину, кафе чи офісу. А народ, натомість, шарахається, тулячись до стін.

Попередній міський голова Віктор Погорє-лов, який свого часу провокував багато нарікань мешканців міста на свою адресу, та його команда вжили досить ефективні заходи для впорядкування руху автотранспорту в пішохідній зоні. Зокрема, було дозволено в'їзд транспорту на вулиці Корзо, Волошина, площу Театральну, набережну Незалежності лише за спеціальними перепустками та в регламентовані години. «Лежачі поліцейські» на набережній Незалежності в разі руху транспорту обмежували ще й швидкість автомобілів. І це дуже правильно, оскільки такі міри були скеровані, насамперед, на посилення безпеки школярів 30Ш№ 1, які тут гуляють під час перерв.

Біля магазину «Карпати» та обласної стоматологічної поліклініки було встановлено обмежуючі рух транспорту металеві стовбці, а біля торгового центру «Едельвейс» - шлагбаум, через який і можна було доїхати до центру. Але з обранням «народного» мера пана Ратушняка чомусь позносили чавунні стовпи разом із «лежачими поліцейськими». Куди поділися ці обмежувальні пристрої та чому мерія не вживає заходи щодо впорядкування руху автомобілів по Корзо та сусідніх вулицях, ми вирішили довідатися в речника ужгородського міського голови Олега Подебрія. Але у відповідь почули коротке: «Я нічого не знаю!!!». Як то кажуть, без коментарів.

А поки міська влада «нічого не знає» та вважає, що її хата скраю, на Корзо вже паркується «бусик», облаштований під мобільний офіс одного з банків. У ньому, прямо посеред пішохідної частини ужгородського Арбату, громадянам пропонують... оформити кредити. Мабуть, незабаром нікого не здивує, якщо на центральній вулиці обласного центру почнуть торгувати овочами безпосередньо з вантажівок чи водій потужного «КамАЗу» підвозитиме свою дружину на роботу в цю «пішохідну» частину міста.

Мери приходять і йдуть, а Корзо, сподіваюся, стоятиме вічно. У всякому разі, дуже хочеться в це вірити...

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати