При вході в гробницю зверху на стіні помічаю надпис церковнослов'янською «Воскреснемо». Далі - довгий коридор углиб підвалу. Мій гід Іван, помічник настоятеля храму, каже, що цей надпис свідчить про вічне життя душ отців церкви, які тут покояться. Власне гробниця схожа на підземелля Києво-Печерської лаври, щоправда тут лише чотири сектори. У підвалі дуже волого і холодніше, ніж на вулиці.
Найбільше могил одразу при вході. Є поховання з 1776-го, 1780-х років. Вони вмонтовані у стінах підвалу. Зовні видно лише затягнуті штукатуркою відрізки, периметром якраз у одну домовину. На деяких є мармурові й металеві пластини з інформацією про тих, хто там покоїться. Зліва посередині підвальної стіни бачу подібну, але трохи зруйновану виїмку. Стукаю. Всередині справді порожнеча. Однак, у підземеллі не чути жодного запаху розкладання тіла. Пан Іван каже, що цьому сприяє низька температу-ра і спеціальна обробка тіл при похованні. Загалом у гробниці майже 50 поховань. Щоправда, з них ідентифіковано лише половину. Углибині крипти звертаємо направо. Тут у стіні чотири більші поховання невідомих священиків.
У залі навпроти - могила Теодора Ромжі. Вона, чомусь, пуста. У її порожнині видніються залишки труни його гробу. Біля могили стоїть мармурова меморіальна плита із зображенням мученика, біля якої постійно горить свічка. Виявляється, блаженного нещодавно перепо-ховали наверху під престолом у самому храмі. У кінці коридору зліва стоять порожні могили. Тут, за словами Івана, теж ховатимуть священиків. Обійшовши ще кілька поховань відомих на Закарпатті священнослужителів, зокрема, Андрія Бачинського та Анни Терезії, піднімаємося нагору.
Іван Тидір, настоятель храму, розповів, що крипта під Ужгородським греко-католицьким собором є найбільшою в Україні. Священнослужителів тут почали ховати з 1771 року, коли отець Андрій Бачинський" переніс єпархію з Мукачева до Ужгорода. Теодор Ромжа був одним із єпископів собору. Отець Тидір сказав, що 1947 року НКВДисти спочатку намагались його вбити, а потім першого листопада отруїли за те, що не хотів зректися своєї віри. 1949-го комуністична влада заборонила греко-католицьку церкву. Хоча ще в 1649 році була прийнята Ужгородська унія й на Закарпатті до приходу радянської влади проживало 95 відсотків католиків. З того часу комуністи розпочали глум над гробницею.
«Коли в 1991 році ми зайшли в підземелля храму, то побачили жах: майже всі гробниці були розбиті. На-землі, окрім надгробних табличок, валялася купа змішаних з глиною кісток. Біля однієї могили можна було знайти по два черепи. Однак, могилу блаженного Теодора Бог милував: вона лишилася непорушною», пригадує отець Іван. Після цього протягом чотирьох років в Інституті антропології, що в Будапешті, науковці працювали над ідентифікацією тіла Теодора Ромжі.
Зрештою, ідентифікували. Щоправда, не без допомоги монахині Теофіли, яка впізнала труп за вибитими зубами.
Щотижня в Ужгородському греко-католицькому кафедральному соборі читають молитви до блаженного Теодора Ромжі. За словами тутешніх священників, на небі цей мученик є покровителем закарпатців.