Яка доля ужгородського спортсмена-вундеркінда Віктора Волонтьорова?

Восени 1975 року ужгородські глядачі стали свідками дивовижної події під час змагань із картингу на приз «Золота осінь». Коли члени суддівської колегії перевіряли заявки учасників, один із арбітрів помітив, що в ужгородського спортсмена Віктора Волонтьорова записано: «Рік народження 1972». Подумавши, що то помилка або невдалий жарт, картингіста викликали на мандатну комісію для уточнення дати народження й виправлення запису. Та виявилося, що помилки немає. До комісії зайшов чоловік, що тримав за руку маленького хлопчика, який тоненьким голосом підтвердив, що бажає взяти участь у змаганнях. Судді були обурені. Але чоловік спокійно сказав, що є слюсарем  ужгородської взуттєвої фабрики, а, крім того, ще конструктором-самоучкою. Додав, що сам виготовив машину, на якій його син тренується вже більше року - від півторарічного віку, і запевнив, що хлопчик чудово підготовлений до змагань.

Волонтьоров-старший попросив допустити сина до змагань під власну відповідальність, але судді, недовірливо вислухавши конструктора і зваживши, що максимальна швидкість його карту -40 кілометрів на годину, заборонили малюкові виходити на старт. Однак дозволили продемонструвати свою майстерність перед початком змагань. Мабуть, не помилимося, якщо скажемо, що дебют ужгородського хлопчика, якому не виповнилося ще й трьох років, вартував на те, щоб бути занесеним до Книги рекордів Гіннеса.

У присутності тисяч уболівальників, перед об`єктивами телевізійних камер Вітя Волон-тьоров продемонстрував філігранну майстерність, віртуозно виконавши вправи на техніку управління картом. Та сама суддівська колегія, яка недовірливо слухала батька юного спортсмена, після фінішу нагородила Вітю першою в його житті спортивною грамотою та призом -великою коробкою шоколадних цукерок.

А от до першого справжнього диплому й кубка спортсмену-вундеркінду залишався рік щоденних тренувань. У жовтні 1976 року на «Авангарді» проводилося спортивне свято, присвячене Дню праці. Стадіон був переповнений. Коли відлунали останні акорди духового оркестру, який завершував свято, перед центральною трибуною без оголошення з`явилася маленька машина, за кермом якої сидів Вітя Волонтьоров. Хлопчик став демонструвати неабияку техніку їзди. Ніхто не міг повірити, що водієві-асу ще не виповнилося й чотирьох років. Карт описував на великій швидкості коло за колом навкруг футбольного поля: всі вирішили, що машина керується з радіо.  

 Знову виїхавши на пряму перед трибуною, Вітя тримав кермо однією рукою, а другу переможно підняв, вітаючи глядачів. Коли хлопець загальмував, молоді вболівальники вибігли на доріжку й на плечах віднесли його на п`єдестал пошани, де голова міського комітету фізичної культури та спорту В. Созанський вручив малому спортсменові диплом та кубок.

А ще через два місяці, у день свого чотириріччя, на пленумі обласної ради ДСТ «Авангард» Вітю Волонтьорова урочисто прийняли до спортивного товариства. Після цього все закрутилося, як в американських фільмах. Юний гонщик став знаменитим. Про унікального спортсмена дізналися не тільки на Закарпатті чи в Україні, а й у всьому Радянському Союзі. Статті про Вітю з його фотографіями почали регулярно виходити в республіканських та всесоюзних газетах і журналах. А потім приїхало... кіно. Наприкінці лютого 1977 року до Ужгорода прибула знімальна група Київської кіностудії. Три дні документалісти знімали Ві-тю на стадіоні «Авангард», вулицях Ужгорода, у дитсадку, вдома.

Як свідчить літописець закарпатського спорту Василь Федак, "«кіношники» зізнавалися, що працювати з юним Волонтьоровим було легше, ніж з професійним актором або каскадером, а всі, хто бачив Вітю на тренуваннях, дивувалися з його впевненості й не могли повірити, що це він же бавиться з друзями в дитячому садку".

Найцікавіше в цій історії те, що дуже складно відшукати будь-які відомості, як склалася доля спортсмена-вундеркінда. Спортивні чиновники, спортсмени й просто люди, близькі до спорту, яких ми розпитували про Волонтьорова, розповідали, що пригадують той день, коли Вітя дебютував на «Авангарді», але ніхто не знає, чи пішов він у спорт. Спроби відшукати його батька також не увінчалися успіхом. Можливо, хтось із читачів «Старого Замку «Паланку» знає, де нині Вітя Волонтьоров і чим займається. Може, до його 35-річчя, яке він має святкувати в грудні, ми б повернулися до цієї теми й більше дізналися про долю ужгородського спортсмена-вундер-кінда?

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати