Спостерігаючи за Михайлом Васильовичем й не скажеш, що за його плечима стільки прожитих років, максимум, як на мене — 70. І це ще з великою натяжкою.
Як зізнався іменинник гостям, не чекав їх знову побачити цього річ, хоча останні й обіцяли. Не думав й не гадав, що знову приїдуть, а тим більше з букетом та грошима.
Живе Михайло Васильович сам. Усе господарство на його плечах. У хаті чисто, що недобачить ювіляр, молодим оком видивиться невістка Галина, яка щодня приходить і стала як донька. Частенько заходить, як зізнався дідусь, хитро примружуючи очі, й сусідка.
А ввечері за святковим столом збереться родина. Поки нечисленна, але старенький сподівається, що незабаром онуки, врешті-решт, подарують йому правнуків.
...Дивишся на іменинника, і диву даєшся — такі роки, а енергії, життєлюбства, доброзичливості та працелюбства вистачило б не на одного. І худоба доглянута, і в хаті та на подвір'ї чисто, і шанець покошений. А йому все ще роботи замало. Можливо, ось вам готовий рецепт довголіття, над яким століттями чаклують світлі голови з різних кінців планети.
