Дорога до вічності єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі

Теодор Ромжа

Воєнні події не завдали тутешній єпархії занадто великої шкоди. Зазнали пошкоджень лише кілька церков і парафіяльних будівель. Серед священнослужителів жертв не було, але семеро залишили територію єпархії. Коли вона була тимчасово роз'єднана, до Чехословаччини перебралися 117 священників, в Угорщину виїхало 10, у Румунію — 4, на Захід потрапило 12. У 1944-1948 роках єпархію покинуло ще 42 священики.

Єпископ Теодор Ромжа, з огляду на тодішні обставини, переконував, що з новою владою досягти компромісу буде неможливо, оскільки стосовно греко-католицької церкви вона має конкретну мету - знищити її. Це яскраво доводили і події у Галичині. Серйозною перешкодою для здійснення цих планів була постать самого єпископа Теодора. Після невдалих спроб змусити його зрадити віру влада вирішила фізично усунути безкомпромісного Владику. Єпархія стояла за ним стіною, але він знав, що супроти ненависті, безбожництва, проти переважаючої фізично потуги міць віруючої душі у сфері світській не раз виявляється заслабкою, і випробування можуть досягти крайньоїмежі. Оскільки Теодор Ромжа раз і назавжди відмовився зрадити, перейти під тиском влади на бік православ'я - цим самим прийняв для себе смертний вирок.

Відтоді життя Владики Теодора стало очікуванням виконання цього присуду.

Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, папський капелан, професор Ужгородської духовної семінарії Блаженний священномученик Георгій-Теодор Ромжа народився 14 квітня 1911 року і був дев'ятою дитиною в сім'ї залізничного службовця Павла Ромжі і Мари Семак у с.Великий Бичків Рахівського району. Початкову освіту здобув у рідному селі, після чого батьки віддали його в Хустську гімназію, яку закінчив із відзнакою 1930 року. По завершенні теологічного навчання 25 грудня 1936 року в храмі св.Антонія Великого у Римі був рукоположений на священика. Наприкінці вересня 1937 рокуо.Теодор стає курсантом Празького військового училища для священиків як майбутніх офіцерів запасу. В 1938 році він повернувся додому і за власним проханням був призначений єпископом Олександром Стойкою парохом у с Нижній Бистрий Хустсь-кого району. У 1939 році єпископ призначає його спіритуалом і професором філософії Ужгородської духовної семінарії. 1943 року Святійший Отець Пій XII возводить о.Теодора в ранг почесного папського капелана.

Єпископ Ромжа в політичному житті ніколи не брав участі, і комуністичні можновладці не мали змоги висунути проти нього жодних звинувачень, які б можна було використати для компрометації греко-католицькоїЦеркви. Однак його безстрашна й успішна протидія владі призвели до того, що єпископа будь-яким чином прагнули «змести» з дороги.

...Наприкінці жовтня 1947 року вірники запросили Владику освятити церкву в с.Лавки на Мукачівщині. Туди він поїхав у супроводі священиків Даниїла Бачинсько-го, секретаря єпископа Андрія Березная та богословів Михаїла Бугіра і Михаїла Мас-лея. До парафії отця Петра Васкова дістався кінним екіпажем. 26 жовтня відбулася Свята Літургія та освячення храму, після чого єпископ зібрався у зворотний шлях. Вірники повідомили йому, що вони підозрюють якусь провокацію, бо ще біля с.Лохово помітили у кущах підозрілих осіб із металевими прутами. Тож у неділю єпископ залишився на парафії о.Васкова. У понеділок зранку рушили до Ужгорода. Це була його остання земна дорога. Семінаристи помітили, що за ними іде велика вантажівка «Сту-дебекер», яка, набравши швидкості, з розгону врізалася в карету. Супроводжуючі від різкого удару вилетіли з карети через канаву на поле. Підвівшись на ноги, вони побачили злочинців, які добивали залізяками своїх жертв, і з криком про допомогу стали втікати в бік с.Іванівці. Але в цей момент з боку Іванівців надійшов поштовий автомобіль, поява якого й перешкодила кривавій розправі. Бандити, зрозумівши, що їх можуть затримати або впізнати, вскочили в «бобик», який супроводжував вантажний автомобіль, і зникли з місця злочину. Всі потерпілі були доставлені поштовою автомашиною в Мукачівську міську лікарню. У єпископа Теодора Ромжі була побита голова, переламана нижня щелепа, тяглася велика поздовжня рана на нозі. Його тіло було вкрите синцями від побоїв.

Післяопераційна ніч у лікарні минула спокійно. Сестра Теофіла, яка виконувала на той час у Мукачівській міській лікарні функції старшої адміністративної медсестри, . ні на хвилину не відходила від ліжка єпископа. Наступного дня, за вказівкою головного лікаря Бермана, була прийнята санітаркою молода дівчина Одарка, хоч вакансії на той час хірургічне відділення не мало. 31 жовтня сестра Теофіла погодилася (на прохання єпископа) трохи відпочити, залишивши біля ліжка єпископа двох чергових сестер. Головний лікар наказав сестрам приєднатися до нічного обходу хворих. Настала тоді для Одарки і Бермана «слушна мить»... Коли сестри повернулись у палату, то почули стогін і побачили останні здригання тіла Владики. Покійний почав синіти від носа, і доктор Фединець, який лікував єпископа, припустив, що отрута могла потрапити в організм через ніс. Наступного дня спеціальна комісія «встановила», що смерть спричинили набряк мозку і крововилив у нього у результаті одержаних пошкоджень при аварії.

Сьогодні достеменно відомо, що автомобільна аварія і смерть єпископа в Мукачівській лікарні були організовані за вказівкою першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова за планом, розробленим МДБ УРСР, про що згодом детально розповів П.Судоплатов — радянський терорист, убивця лідера українських націоналістів Є.Коновальця.

Єпископ Теодор Ромжа помер 1 листопада 1947 року. 4 листопада тлінні останки єпископа-мученика поховали у Пантеоні під Ужгородським кафедральним храмом, звідки пізніше були таємно вивезені співробітниками КДБ у невідоме місце, щоб назавжди позбутися непокірного Владики. Однак тоталітарній владі досягти цього не вдалося. Духовенство і вірники свято берегли світлий образ о.Теодора і чекали того часу, коли з належними його сану почестями можна буде віддати йому гідну шану.

Уже у наші дні для увічнення світлої пам' яті єпископа Теодора Ромжі встановлено пам'ятну дошку на стіні Ужгородського кафедрального храму. Його іменем названо Ужгородську духовну академію, на місці аваріїі замаху на його життя споруджено й освячено пам'ятник. 27 червня 2001 року Святійший Отець Іван Павло II під час Божественної Літургії у Львові проголосив єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії священно-мученика Теодора Ромжу Блаженним, щоб уся Церква вшановувала пам'ять цієї мужньої людини й істинного патріота отчого краю.

За матеріалами книги Стефана і Даниїла Бендасів «Священики-мученики, сповідники вірності» (вид. «Закарпаття», 1999 рік) та «Реабілітовані історією», книга 1 (вид. «Закарпаття», 2003 рік)

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати