Якось один воєвода вирішив завоювати замок. Щоб дізнатися, як заволодіти укріпленням, він приїхав сюди і познайомився з донькою лицаря. Вона закохалася у воєводу і розповіла йому, яка військова сила міститься в цій споруді і де знаходяться таємні ходи.
Про цю зраду дізнався батько і наказав замурувати доньку живцем у стінах замку. І з тієї пори немає дівчині спокою. Опівночі з плачем вона виходить зі своєї в'язниці й блукає по замку. І промайне біла сукня, в коридорах палацу, галереї, бастіонах, поки не почне розвиднюватися. І коли півні подадуть голос втретє, тільки тоді повертається вона у відведену їй батьком в'язницю.
БІЛА ХМАРКА У ВИГЛЯДІ ЖІНКИ
Багато є й інших інтерпретацій цієї легенди. Так, у східній частині замкового подвір'я був розташований костьол. Під його долівкою у спеціально спорудженому приміщенні - крипті - знаходилися поховання родини Другетів, а пізніше - Оросі, Шеннеї, Барковці. Однак поховання виявлені і поза храмовою спорудою, і всі вони були зміщеними. А по-друге, біля південно-східного рову замку на старому кладовищі (тепер частина експозиції музею народної архітектури та побуту) теж з'являються примари.
Появу примар у замку і в сусідньому етнографічному музеї не раз бачили і працівники. В одному із замкових підвалів була розташована кочегарка. На початку 70-х років там працював молодий кочегар. Одного разу вночі, підкинувши у вогонь дрова та вугілля, вирішив відпочити. Але раптом він помітив на трубі чоловіка в чорному одязі з капелюхом на голові. Тут же до останнього підійшла дівчина в стародавньому одязі. Невідома пара почала обійматися. Кочегар спочатку не зрозумів, що це за люди, і кинув у них гумовим скатом. Тієї ж миті почалось щось неймовірне: у приміщенні почали літати дрова, труби, скати. Кочегар вибіг на подвір'я і звернувся за допомогою до охоронців. Чоловіки заспокоїли його і пішли подивитися, що ж там коїться. У кочегарці все було перевернуто. Дочекавшись ранку, кочегар звільнився з роботи.
А ось ще один випадок. У кінці 80-х років охоронець музею чергував у невеликій прибудові, що знаходиться біля дерев'яного мосту, який веде до головного в'їзду в замок. Близько півночі він почув тихі кроки, які наближалися. Він вийшов із приміщення і побачив прозору хмарку, що контурами нагадувала жіночу постать. Хмаринка важко зітхала. Охоронець злякався і побіг до свого приміщення. Отямившись, розповів колегам про побачене. Музейні вартові побігли на міст, але примара вже зникла.
У другій половині 60-х років привид з'являвся студенту музичного училища (нині науковому працівнику музею), коли той пізно ввечері, готуючись до концерту, грав у замковому дворику - на той час у замку був розташований студентський гуртожиток. Несподівано то в одній, то в іншій залі палацу з'являлося загадкове слабке світло.
Ще один приклад. На початку 70-х років на території етнографічного музею під час нічного чергування охоронець побачив жінку, яка сиділа на пні і розчісувала довге волосся. Він підійшов ближче і побачив, що вона... зовсім прозора. Від переляку охоронець мало не зомлів. Усі примари, як правило, з'являлися опівночі.
ВАРТО БУЛО Б ЕКРАНІЗУВАТИ ФІЛЬМ
Дослідник демонології нашого краю Федір Потушняк на основі зібраного матеріалу робить висновок: влада темного світу
найсильніша з 12-ї до 2-ї години ночі. Тема демонології добре вивчена й досліджена також у творах таких українських письменників і етнографів, як Г.Квітка-Основ'яненко, І.Котляревський, І.Нечуй-Левицький, В.Гнатюк, І.Франко, Леся Українка, М.Гоголь, В. Милорадович...
У навчальному посібнику «Українська етнографія», виданому в Києві у 1994 році, в розділі «Вірування й повір'я» сказано, що український пандемоніум структурно поділяється на декілька видів: демони родинного вогнища (домовики), демони природи (водяники, лісовики, русалки), людські химери (упирі, вовкулаки, відьми, чорти), примари. В Ужгородському замку і в етнографічному музеї з'являються саме примари. Скільки їх там - невідомо. Аналогічні аномальні явища зустрічаються і в інших місцях нашого краю, а також в історико-етнографічних регіонах України та Західної Європи.
На основі повістей «Вій», «Вечір напередодні Івана Купала», «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя екранізовано фільми під однойменними назвами. Можливо, і на основі викладеного матеріалу теж варто б поставити художні фільми. Адже ті серіали, які ми дивимося по телебаченню, може екранізувати і зіграти головну роль будь-яка доярка.