Щиро і тепло розповів про унікальну книжку, видавець, заслужений журналіст України, уродженець Рахова, Почесний громадянин міста, лауреат премії ім. В. Чорновола Олександр Масляник. Також повідав про життєвий і творчий шлях уродженця Тернопілля, с. Суходіл, українського етнографа, фольклориста, публіциста, культурно-громадського діяча, педагога, письменника Михайла Ломацького, його любов до Богдана, переслідування владами, про складну роботу над виданням, уточненням топоніміки окремих сіл, урочищ, присілків, річок, потоків, прізвищ людей рахівської Гуцульщини.
– Важливою подією стала презентація книги „Заворожений світ” на батьківщині Ломацького у с. Суходіл на Поділлі, – сказав О. Масляник. – Виявляється, що і тут є рахівські гуцули. Голова села, уродженець Лазещини Михайло Савчук, щиро вітав гуцульську делегацію. На жаль, на Гусятинщині не знали свого знаменитого земляка М. Ломацького.
Олександр Іванович на презентації у Богдані підкреслив надзвичайно велику творчу спадщину письменника і дослідника Гуцульщини. Двадцять книг побачили світ у країнах Європи та за океаном…„Заворожений світ” – двотомне видання, яке раніше вийшло у видавництвах Мюнхена – Нью-Йорка-Торонто.
Книга вийшла у світ, повернувши славу загубленому письменнику, відновивши пам’ять талановитого подільчанина, який жив, любив, оберігав серцем і душею гуцульський край, завдяки рахівським спонсорам Ю. Бендаку, братам Думенам Ярославові та Василеві, М.Кокішу та іншим благодійникам.
Потім виступив знавець Гуцулії, мудрий і добрий газда, завідувач рахівської центральної аптеки Микола Кокіш. З хвилюванням і добрими знаннями Гуцульщини, розповів про твір Ломацького „Заворожений світ”. Як спонсор видання, перечитав у підготовленому рукописі до „ниточки” працю, знайшов прізвища своїх рідних, родичів у четвертому-п’ятому поколінні. Зазначив, що твір Ломацького – пізнання цієї самобутньої місцини, заглибився в історію гуцулії на кілька століть нашого забідованого краю.
Нитка жвавої й цікавої розмови вертала в далеке минуле, а одночасно до нашого сьогодення.
Історія, як іскорка, яка розпалює пам’ять, але, розпалену ватру вже не загасити. Все більше і більше людей прагнуть зігрітися біля неї, пізнати вітцівщину, корені роду, бодай торкнутися, як хвиль Білої Тиси, яка завжди живить, дає сили йти далі.
Іван Волощук, завідувач корпунктом журналу „Гражда” на закарпатській Гуцульщині.