Особливості українського відпочинку: етнічні групи Закарпаття (ФОТО)

Цигани щоранку розкладали свій убогий крам у заяложених дитячих візочках на центральній площі Берегового. Що характерно – вони нікому не пропонували поворожити і всю правду розказати, не просили грошей і взагалі поводилися тихо. Думаю, у них є певні домовленості з місцевою владою: типу, ми вам не заважаємо жити у ваших фавелах, а ви тут не не чіпляйтеся до перехожих (особливо до курортників, яких може відлякати галаслива нав’язлива публіка).

Кілька берегівських циганських баронів не бідують, а решта ромів не живе, а перебивається. Багато чоловіків пересуваються по місту на вбогих підводах.  Екскурсовод розповіла таку історію: якийсь салон викинув на смітник зіпсовані весільні сукні і вже наступного дня по всьому місту розгулювали циганки в білих кринолінах, мереживі, коронах і віночках, а кому дісталася фата, то використовував її як шарфик.

Ще до поїздки читала відгуки туристів про Берегове,  де повторювалися поради неодмінно піти в місцевий краєзнавчий музей. Ціна за вхід символічна – 5 гривень, народу – не протовпитися. В основному приїжджі, бо місцеві далеко не з першої спроби змогли пригадати, де той музей знаходиться. Там експонати з різних епох перемішані з предметами з особистої колекції завідувача Івана Івановича. Хоча точніше сказати – Іштвана Іштвановича. При зустрічі кожної групи його перше питання: «Якою мовою ведемо екскурсію?» Ми приєдналися до великої групи підлітків з Тернополя. Екскурсія велася українською, але якось І.І. вжив слово  «Венгрія». Один зі старшокласників чи то автоматично, чи щоб показати свою освіченість, підправив: «Угорщина». На що І.І., повчально піднявши вгору вказівний палець, відповів: «Ти, хлопче, спочатку вивчи угорську мову так, як я, угорець, знаю українську, а потім поговоримо».

Українська мова в школах Берегового з угорською мовою навчання викладається як іноземна. Ми з двома приїжджими з Івано-Франківська ніяк не могли справитися з банкоматом, де всі команди були угорською, поки якась жінка не допомогла. Є українська гімназія, споруда з розкішним фасадом, який, на жаль, не дають розглянути в усій красі високі дерева. Є школа імені Шевченка, поруч закладка під пам’ятник поету на честь 200-річчя з дня народження, але ознаки спорудження монументу відсутні.

Немало будинків у Береговому стоять порожніми чи продаються. Іван Іванович пояснив, що багато людей, котрі впевнено «зачепилися» на заробітках за кордоном, згодом перевозять туди й родини. Ми перепитали – вони їдуть на історичну батьківщину, в Угорщину? Співрозмовник сумовито заперечив: «Ні, здебільшого у Португалію та Іспанію.

Познайомилася в Берегово з родиною, де дружина українка (знає кілька мов), а чоловік – русин. Вони продемонстрували, як звучить русинська мова. На слух щось середнє між українською, польською та білоруською, деякі слова незрозумілі, але по змісту можна  зорієнтуватися, про що йдеться. Той чоловік з гордістю сказав, що русини – це не українці, що розмовляють певним діалектом, русини – це окрема національність. Сам він у розмові при необхідності вільно переходив з русинської на українську, російську та угорську.

Під час екскурсії містом гід не раз повторював, що вода у місцевому каналі Верке у 5000 разів (!) брудніша, ніж передбачено нормою. Причина – викиди з недобудованих очисних комплексів. А на вигляд у центрі канал вельми привабливий, там постійно хлюпається  колонія диких качок.

Майже до хмар дістають у Береговому два храми – католицький та реформатський. Парафіян там небагато, як і в чепурних греко-католицькій та православній церквах. Здалеку бачили інші споруди явно культового призначення, одна з яких за обрисами схожа на кірху (можливо, у минулому).

Випадково натрапили ми на старий цвинтар. Він гарний, якщо можна вжити це визначення до такого скорботного місця. На ньому практично не росте бур’ян, хоча видно, що більшість могил давно ніхто не відвідує, і немає сміття.

На вулицях Берегового ми не раз бачили дерева та кущі, які характерні для субтропіків. Не зразу впізнали добре знайому по площі Героїв Майдану  в Кіровограді катальпу. Тільки в Кіровограді вона доросла і з дрібнішим листям, а в Береговому – невелика з листками, більшими за лопухи.

Загалом нам у Береговому сподобалися спокійні лояльні люди, відсутність галасливих нетверезих компаній та зграйок доривистих молодиків. З настанням сутінків вулиці порожніють. Кафе майже пусті. А їхали ми сюди (власне, як і більшість прибульців) заради термальних басейнів. Про них докладно – в наступній публікації.

Далі буде…

Теги: відпочинок, етнічні групи

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати