Невідома УПА. 14 жовтня виповнюється 65 років найлегендарнішій партизанській армії Європи

Добре озброєна, морально стійка, вихована в умовах жорсткого підпілля та конспірації, Українська Повстанська армія контролювала значну частину України, протистоячи двом найбільшим агресорам у світі — гітлерівській Німеччині та сталінському СРСР.

Щойно знятий документальний фільм у десяти частинах «Собор на крові» перевертає уявлення пересічного українця про унікальну у світовій історії партизанську боротьбу, яка тривала з 1942–го по 1953 рік. Недарма президент Франції маршал Шарль де Голль заявив, що якби мав таку армію, як УПА, нога окупанта ніколи не топтала б його рідну країну. Методи партизанської війни українців дотепер вивчають військові спеціалісти і з успіхом застосовують на практиці. Наприклад, у тій же Чечні.

Чому ж армія, яка протистояла найбільшій і найжорстокішій імперії світу — СРСР — протягом довгих восьми років після завершення Другої світової війни, так мало шанована у себе вдома? Відповідь проста: вже один факт її існування — смерть усіляким меншовартісним теоріям про українців з боку агресивних сусідів.

Совєтська та польська ідеологічні машини, які завжди претендували на наші землі, зробили максимум, аби спотворити справжню суть та історію цього визвольного руху. Але історична справедливість бере гору. І з кожним роком ми дізнаємося дедалі більше правди про Українську Повстанську армію.

 

Рейд УПА в Румунію



На Львівському форумі видавців було презентовано чимало видань, присвячених національно–визвольному руху. Серед них привертає увагу книжка Віталія Манзуренка та Василя Гуменюка «Рейд УПА в Румунію 1949 року». Вперше документами і світлинами відображено одну з маловідомих сторінок українського повстанського руху.

Рейдування було однією з прикмет УПА. Воно не давало можливості ворогу вислідковувати повстанців на теренах її базування. Зате розривало сталінську ізоляцію довкола українського визвольного руху і сприяло значному розголосу у світі. УПА робила рейди не тільки територією України, а й за кордон — до Польщі, Словаччини та Румунії, де проживало чимало українців.

Навесні 1949 року в Румунії виникли антикомуністичні заворушення, які призвели навіть до збройних сутичок. Причиною стала заборона опозиційних партій. І командування Української Повстанської армії для налагодження контактів із румунським підпіллям у червні відправляє туди відділ на чолі з сотником «Хмарою». Майже всі учасники рейду були гуцулами, а тому прекрасно знали Карпати.

Переходили кордон у районі гори Стіг на межі Закарпаття та Івано–Франківщини. При цьому виникла сутичка з радянськими прикордонниками, під час якої двох із них було вбито. Повстанці мали одного пораненого.

Протягом двох тижнів відділ УПА пройшов як українськими селами Поляна, Русково, Кривий, так і суто румунськими. Всюди повстанців приймали добре, забезпечуючи нічлігом та харчами. Фотоархів, який містить близько трьох десятків світлин, показує приязне ставлення місцевих мешканців до українських партизанів.

На жаль, на час здійснення рейду антикомуністичне підпілля в Марамороші було повністю розгромлене, тож повстанцям після проведеної агітаційної роботи залишалося тільки повернутися додому.

Чутки про зухвалий рейд УПА на румунські терени швидко дійшли до військового керівництва і Румунії, і СРСР, які почали діяти узгоджено. В район висадки відділу «Хмари» було кинуто кілька тисяч румунських вояків, озброєних навіть гарматами і мінометами. З радянського боку кордон блокували півтори тисячі прикордонників.

Така сила війська була спрямована всього проти двох десятків українських партизанів. Однак повстанці прослизнули повз таку насичену блокаду, не зазнавши жодних втрат, що ще раз підтверджує їхнє високе військове вміння.

За успішно проведений румунський рейд сотник «Хмара», був нагороджений керівництвом УПА. А загинув «Хмара», він же Петро Мельник, у бою 27 квітня 1953 року. Більшість учасників рейду, як і їхній командир, загинули у боротьбі зі зброєю в руках або були закатовані НКВС.

Ведмідь у лавах повстанців



Автори книжки розповіли про унікальну історію з життя українських повстанців. На початку літа 1945 року загін НКВС рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки. У лісі «совіти» натрапили на ведмедицю з малям. Коротка кулеметна черга — і солдати вже смакували ведмежатиною, нашвидкуруч спеченою на вогні. Гуцули, до речі, ведмежого м’яса не їдять через одвічне табу. Перелякане ведмежа втекло. Його ніхто й не переслідував, бо м’яса на ньому немає.

Через кілька днів голодне і знесилене ведмежа, що жалісливим скавулінням кликало матір, знайшла у лісі повстанська боївка «Хмари». Знаючи, що одиноке звірятко загине, повстанці взяли його до себе. На постої «Сибіряк» (кулеметник Василь Білінчук) спробував нагодувати ведмежа пляшкою молока, і це йому вдалося. «Ну що, брате, — пожартував командир Дмитро Білінчук, — маємо поповнення, проводь вишкіл!». Попри важкі умови підпілля, повстанці вирішили не залишати ведмежа на вірну смерть.

Харчові отримали суворе розпорядження — щоденно постачати боївку свіжим молоком. Ведмедик оклигав і прив’язався до партизанів. Ходив за ними, як песик, супроводжуючи боївку в непростих переходах. За звичайного життя ведмеді, в основному, харчуються рослинною їжею. Але повстанський їв те, що й партизани: хліб, кулешу, солодке і кисле молоко.

Та через півроку прийшла зима. І ведмежа почало впадати у сплячку. Аби не залишати друга, Василь Білінчук ніс його на собі під час переходів. Із цього періоду збереглося дев’ять унікальних світлин, на яких серед бійців УПА значиться і вже доволі великий ведмідь. На щастя, кремезний «Сибіряк» (псевдо отримав через втечі із заслання в Сибіру) мав справді сибірське здоров’я, носив не тільки молодого ведмедя, а ще й кулемет Дегтярьова.

До речі, Василь Білінчук, який виходив ведмежа, загинув у 1952 році, важко пораненим прикриваючи відхід боївки. Йому було всього 26. Того ж року в нього народився син — нині відомий український письменник Василь Портяк, автор сценаріїв до фільмів «Залізна сотня» та «Нескорений».

"Останній бункер"



Документальний кількагодинний фільм «Собор на крові» — лише одна, хоча й дуже вагома цеглина у поверненні славного імені Української Повстанської армії. Скільки ще потрібно зусиль, аби ми нарешті віддали належне подвигу хлопців і дівчат, які гинули зі словом «Україна» на устах?

У центрі Львова, навпроти міської Ратуші, відкрилася нова кав’ярня, в яку неможливо потрапити через величезну кількість бажаючих. Називається вона «Криївка». На дверях вас зустріне юнак у військовому однострої з червоно–чорними та синьо–жовтими нашивками. На грудях у нього висить славнозвісний німецький автомат «Шмайсер». «Слава Україні!» — привітає він вас. «Героям слава!» — відкажете на повстанське привітання.

Сходами спускатиметеся у підземелля, аби відчути дух партизанської війни УПА протягом довгих 11 років. Великі фотографії повстанців на стінах. Молоді й просвітлені обличчя на збільшених чорно–білих світлинах випромінюють силу і впевненість. Тихо лунає українська музика. Пахне свіжозрубаним деревом, яким обкладені стіни за зразком партизанських схронів.

Ви зі здивуванням відзначите, що поруч із відвідувачами на дерев’яних столах то тут, то там лежить зброя часів Другої світової — німецькі та совєтські автомати, пістолети. Іноземці, яких тут до блуду, залюбки з нею фотографуються і навіть голосно стріляють (ясна річ, холостими). Воювати — так воювати!

На столах справжня партизанська їжа — печена картопля, сало, капуста. Хоча можете собі замовити й страву під назвою «Будні вермахту». Хто хоч раз посидить у цій дивовижній атмосфері живого музею, той іншими очима подивиться на нашу героїчну історію.

Бо, як сказано авторами «Криївки», «істинна Свобода зароджується в підпіллі. Лише тут можна вільно думати, голосно говорити про справжні речі, вшановувати своїх героїв та грізно дивитися на ворогів. Час змінився, та ми все ще в підпіллі. Тому приходь, приєднуйся і будь готовим боротися за своє. Адже БОРОТЬБА ТРИВАЄ!»

І вона триватиме доти, поки ми не перестанемо соромитися своєї історії і назвемо героїв героями. Як вони того і заслуговують.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати