За буквально кілька днів, що минули з часу, коли креативна молодь з ЗОО «Українська студентська спілка» та ГО «Європейський Ужгород» в рамках чергового проекту акції «Змінимо Ужгород разом» надала цьому захаращеному сміттям і непривітному закутку міста нового привабливого вигляду, тут вже побували чи не сотні людей, більшість з яких робили фото на згадку.
99 відсотків відгуків на ці зміни – позитивні. Аналогічною була і редакція більшості ЗМІ. Незадоволеними залишилися, здебільшого, лише представники окремих політичних сил, які чомусь побачили в креативній ініціативі молоді загрозу на майбутніх виборах.
Першою в приватному порядку неаргументованим негативом відреагувала у Фейсбуку прес-служба обласного УДАРУ та маловідвідувані інтернет-ресурси, що належать екс-мера Ужгорода Сергію Ратушняку та руйнатора історичної пам'ятки "Корона", одіозному заступнику міського голови Ужгорода Івану Волошину. Подразником виявилося те, що серед тих, хто підтримав акцію молоді, вони вгледіли осіб, що мають відношення до конкурентної політичної сили – "Єдиного Центру". При чому, найбільшими "захисниками" об'єкту, який не має жодної історичної цінності, бо в нинішньому своєму варіанті був облаштований уже в радянський період, проявилися сили, які досі не були помічені в боротьбі за збереження історичного обличча міста – ані на площі Народній, ані при нищенні "Корони", ані при спорудженні скляного монстра на місці колишнього "Діаманта" на вулиці Волошина, пластиково-скляного монстра на ймення Plaza на Корятовича, чи потворного "хмарочоса" на Фединця.
Зрештою, не цікавили їх досі і самі сходи, що останніми роками почали буквально "коробитися" через зсув гори, спричинений прилеглою до них хаотичною самовільною забудовою, і з яких молоді активісти зібрали купу використаних шприців.
Гидкі натяки на символіку ЛГБТ-спільноти обговорення не потребують – це рівень тих, хто їх формулює. З таким самим успіхом сексуальним меншинам можна подарувати веселку чи різнобарв'я дитячих майданчиків. Єдиний більш-менш виразно артикульований "аргумент" – відсутність дозволів від чиновників. Щоправда, невідомо яких, бо корумпована влада продемонструвала повну нездатність берегти в місті справжні історичні цінності та самостійно продукувати і впроваджувати ініціативи та якості, які б зробили місто туристично привабливим і конкурентно спроможним на ринку туристичних послуг. Натомість, незашорена молодь вразила тим, що продемонструвала, як можна з любов'ю до рідного міста і копійчаним ресурсом подарувати Ужгороду нову туристичну "родзинку".
Зрештою, якщо на це потрібні дозволи, то тоді починати треба з низькопробного пенькового "звіринця" на проспекті Свободи і так само бездозвільної і ніким не контрольованої в плані кількості та якості галереї міні-скульптурок на історичних перилах набережних Ужа. Можливо – і з нестандартно оформленого павільйону для роздільного фасування сміття на Фединця. Це в контексті прямих паралелей. Ну і, звичайно ж, з незаконно, в супереч дозвільній процедурі, цинічно знищених об'єктів, що мали статус пам'яток архітектури місцевого значення – площі Народної і "Корони". Бо нову і вже оцінену якість Замкових сходів в разі "політичної доцільності" можна змити розчинником, тоді як на те, щоби повернути історичну цінність і туристичну привабливість шедевру архітектора Крупки, потрібні мільйони, яких у розграбованого міста просто немає.
Нового вигляду старі сходи набули тільки якщо дивитися з одного ракурсу, тобто – знизу. Бо пофарбовано тільки торці сходових бордюрів. Якщо ж глянути на них зверху, від Капітульної, то вони залишилися такими ж, як і були. І ця різнопланова "дволикість" стала ще однією привабливою незвичайністю, на якій акцентують люди, яким ця затія щиро припала до вподоби – мабуть вперше з числа багатьох "кабінетних" псевдоакцій, що їх на тлі передвиборчого пожвавлення організовують ті чи інші політики.
Це – свого роду тест на меншовартість. Бо якби таке відбулося у Львові, ужгородські патріоти захоплено плескали б у долоньки, щиро заздрячи чужому щастю. Своє ж треба обов'язково затоптати в болото.
Так чи інакше, у сірі, похмурі і наразі абсолютно безперспективні будні Ужгорода, що його покоління тих, що нині, за зізнанням одного з кращих його головних архітекторів (вже, на жаль, з приставкою екс-) Петра Сарваша, по факту опустили на рівень районного центра, впущено світлий промінь. Зроблено це світлим душами і чистими руками. Не ідеально для всіх, бо так, зрозуміло, і не буває. Але чесно, безкорисно і, вже однозначно зрозуміло, з користю для міста. І зараз вже місту вирішувати, чи прийняти цей подарунок, чи відмовитися від своєї нової гарної якості на догоду тим, хто не здатен чи не хоче, в силу тих чи інших мотивацій, її оцінити...
