Зустрілися з ним у центрі Тя-чева. Віктор вийшов на обідню, перерву, адже нещодавно влаштувався на посаду оператора у відділення «Укртелекому»: вносить у комп'ютере) інформацію про телефонних абонентів. Демонструє, як йому вдається працювати: правою рукою притримує клавіатуру, а одним-однісіньким пальцем лівої руки водить «мишкою» та друкує текст.
Віктор Карпенко розповідає, що народився у місті Свердлов-ську Луганської області в родині шахтарів. І батько, і мати довгі роки трудилися у підземеллях Донбасу. Та в 1968 році батько Микола Сергійович помирає. Мама Анастасія Опанасівна одружується вдруге, і згодом у Віктора появляється молодший братик Олексій. Через рік, 7 квітня 1970 року, Віктора Ка-рпенка спіткала біда: йому калічить обидві руки...
— Я тоді навчався в інтернаті, — пригадує. - Якось на вихідні приїхав до матері. Хлопці гукнули, щоб я йшов гратися до них у двір. Хтось із товаришів прихопив знайдений в полі снаряд. А в ті роки городи і ниви «пашіли» гранатами та бомбами, що полишалися з війни. Ми довго роздивлялися міну. І в одну мить, коли я взяв її до рук, снаряд вибухнув. Постраждав тільки я: вибухом розірвало праву руку до ліктя, на лівій відірвало майже всі пальці. Дивно, що свідомості у той момент не втратив. Добре пригадую, що в той час, коли я, закривавлений, забіг до кімнати, якраз показували фільм «Ад'ютант його величності». Пам'ятаю, як мене везли у лікарню. Та, на жаль, пришивати вже не було чого: руки розірвали на шматки. Лікарі як змогли, так постягували шкіру. Відтоді я практично живу без рук. Спочатку звикати було складно. Але вже з першого дня, перебуваючи ще у бинтах, я намагався вчитися жити отак. Насамперед пробував писати лівою рукою, на якій зостався один палець. Почав малювати, займався ліпленням, різьбою, захопився радіоконструюван-ням.
У 1972 році помирає й ненька, зоставивши сина круглим сиротою.
— Брат Олексій із вітчимом переїжджають у Дніпропетровську область, а наді мною опіку оформляє тітка Парасковія, — пригадує Віктор Карпенко. - Відтоді я свого брата так і не бачив. Не раз писав йому, але відповіді не отримував. Сідав кілька разів писати в «Ключовий момент», щоб відшукати Олексія, але так і не наважився відіслати листа.
Після закінчення восьмирічки Віктор Карпенко планує вступати в художнє училище. Захоплюється живописом.
— Та родичі не відпускають мене, — розповідає. — Кажуть, закінчуй десятирічку і підеш вчитися за направленням у школу для інвалідів. Але я все одно згодом вступив до училища, вивчився на художника.
У 1979 році разом із коханою дівчиною Тетяною, уродженкою Ростовської області, з якою Віктор Карпенко знайомиться під час навчання, норовиста доля закидає його на Закарпаття. Молоді одружуються й оселяються у Дубовому Тячівського району. Згодом переїжджають в Усть-Чорну. Після народження сина у 1980 році Карпенки переселяються до Тячева: вологе гірське повітря швидко дається взнаки.
Віктор увесь час працює на місцевих підприємствах художником, різьбярем. Однак через два з половиною роки розлучається з Тетяною. Вдруге, у 1983
році, одружується з Іриною з сусіднього Буштина. Та й тут не судилося... Тільки у 1993 році Віктор Карпенко, здається, знаходить свою долю - одружується із Марією. У 2001 році в них народжується донька Ніка.
— Тепер дружина обслуговує всілякі урочистості — весілля, свята, шкільні ранки, вечірки, я фотографую на замовлення, — розповідає про свою роботу Віктор Карпенко. - Вдома монтую відео та фото.
У Руському Полі у Віктора є власний фотосалон. Хоча останнім часом тримати його стало не вигідно, скаржиться чоловік. Ще Карпенко обожнює живопис. Часто збирається на природу і на самоті малює карпатські пейзажі.
— Тепер у мене, щоправда, жодної картини немає, —: каже Віктор Карпенко. - Усе роздарував.
Біля будинку Віктор утримує вулики.
—- Зараз маю кілька бджолиних сімей, — каже чоловік. -Вулики тримаю заради задоволення. Хоча в рік і збираю до кількох десятків літрів меду.
По господарству поратися Віктор Карпенко також не відмовляється: потрібна допомога дружині - може вкосити трави. Щоправда, користується здебільшого не косою, а серпом.
Тепер у Віктора Карпенка дві мрії - зустрітися із братом та сином...