Закарпатець Юрій Бочко віддав половину печінки братові

Олександр Попович та його мати Людмила

Юрій зайшов у гості до тітки Людмили, 42 роки, Сашкової мами, що живе за кілька хат. Він вертить у руках пачку цигарок ”Мальборо”. Одягнений у джинси і блакитну майку, на шиї — золотий ланцюжок. Торік вони з Олександром вступили до Тернопільської фінансово-економічної академії. Юрій заробляє на життя тим, що встановлює дорогу сантехніку. А брат працює в сусідньому селі продавцем у магазині, який орендують його батьки.  

Якось Олександр Попович допомагав батькам у полі. Раптом відчув у тілі слабкість, пішов до хати відпочити. За декілька днів у нього здувся живіт, почувався зле. Звернулися до лікарів. Ті сказали, що у хлопця цироз печінки. У шість років Сашко перехворів на гепатит А.

Батьки зверталися до різних лікарів. Нарешті в столичному Інституті хірургії та трансплантології ім. акад. Шалімова їх прийняв хірург-трансплантолог Олег Котенко.

— Тато з мамою сиділи в нього у кабінеті, потім покликали мене, — згадує Олександр. — Лікар спитав: ”Жити хочеш?”. Я кажу, що хочу. ”Тоді шукайте йому донора, і якнайшвидше”.

Людмила приносить каву та цукерки. Хлопець бере одну.

— Юркові дієти не обов’язково дотримуватися. А Сашкові — треба. Хоча лікарі дозволяють йому їсти все потрошку. Можна іноді навіть випити келих шампанського, — каже жінка.

Спочатку донорами хотіли стати батьки. Але їхня група крові не підійшла. Тітка Тетяна та її чоловік теж не змогли, бо колись перехворіли на хворобу Боткіна.

— Мамо, я точно можу стати донором, — заявив тоді Юрко. — У військкоматі казали, що в мене перша група крові й що вона кожному підійде.

Операцію зробили в лютому 2005-го, вона тривала 18 годин. Юрко прокинувся після наркозу першим, побачив брата через скляну перегородку сусідньої палати. Той очуняв за кілька годин.

Бочко повернувся додому за три тижні. Реабілітація Поповича тривала два місяці. Нині хлопці почуваються добре. У них на тілі однакові шрами. Після операції братам дали першу групу інвалідності. Торік із Юрія її зняли.

Ця трансплантація печінки була 18-та в Україні. Нині хлопець щодня приймає імунодепресанти, які запобігають відторгненню пересадженого органа. На ліки йде від 3 до 4 тис. грн на місяць.

— В інституті казали, щоб я ще десять років потерпів, — каже він.

Його мати згадує, що завтра треба йти здавати документи на закордонний паспорт. Сашко збирається до Чехії в гості до своєї подружки Богдани. Її мати там на заробітках.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати