У ніч з 2 на 3 лютого в обласному центрі Закарпаття відбувся черговий інцидент, в якому з одного боку фігурують представники Правого Сектору Закарпаття, з іншого - активісти, волонтери Тетяна Дюрдь, Павло Павлов, Віктор Ковач і ще одна особа жіночої статі,
За версією речнка Правого сектору Закарпаття Володимира Гласнера, "близько 1-ї години ночі групою осіб із видимими ознаками алкогольного сп'яніння була здійснена спроба проникнути на територію штаб-квартири Добровольчого Українського Корпусу (Правий Сектор). Оперативним черговим комендатури було пояснено цим особам про неможливість допущення їх на режимний об'єкт. На це один із групи дістав предмет схожий на пістолет системи Макарова та здійснив в бік чергового кілька пострілів.
Оперативна група Правого Сектору моментально нейтралізувала, обеззброїла та затримала нападників. В злочинців було вилучено пістолет та два ножі, які вони активно застосовували. Затриманих осіб було передано ОСГ міліції, яка також прибула на місце події. Особи злочинців встановлено. Ними виявилися так звані "активісти" Павло Павлов, Віктор Ковач, Тетяна Дюрдь та ще одна особа. З місця події в присутності понятих була вилучена зброя та речові докази - пістолетні гільзи калібру 9 мм.
Під час огляду мобільних телефонів, які знаходилися у злочинців було встановлено, що до події та під час неї вони зв'язувалися із головою Громадської ради при УМВС області Миколою Желізняком. Також, М. Желізняк прибув на місце злочину одразу після наряду міліції із місливською зброєю в руках та хамськи та зухвало вимагав негайно звільнити затриманих. Зброю в нього також було вилучено працівниками міліції.
Наразі триває розслідування та встановлення причин нападу та можливого кола причетних осіб. Розглядаються версії від злочину із хуліганських мотивів до свідомо спланованої провокації задля розхитування ситуації в місті та області".
Свою версію подій виклала Тетяна Дюрдь. З її слів, "2-го лютого, близько 21.30, Павлов Павло проїжджав площу Корятовича. На вул.Фединця позаду "Плази" він звернув увагу на велике скупчення людей. Вийшовши з машини, Паша побачив патрульні машини працівників міліції та кілька машин з наліпками Правого Сектору. Він підійшов розібратися, в чому справа і побачив таку картину: чотири міліціонери стояли, оточені бійцями буцімто ПС Закарпаття.., при цьому на високих тонах про щось сперечались. Павло як громадський активіст... запитав в міліції, що сталось. Йому відповіли, що вони зупинили підозрілого мужчину і попросили в нього документи (в наш військовий час це абсолютно правильно), на це, звідки не візьмись, приїхали близько 20 людей в камуфляжі, обступили їх і перешкоджали виконанню їхніх обов’язків. Коли ж на місце інциденту приїхав наш друг Вітя Ковач, один з «бійців» крикнув: «Знімаємось!», посідали в машини і поїхали. Паша позвонив мені, щоб розказати про інцидент, але на місце цієї події я вже не встигла.
Оскільки ми через пару днів повинні були знов везти хлопцям в Дебальцево допомогу, ми зустрілися, щоб обговорити деталі нашої поїздки. Нас було четверо: мої колеги-волонтери Павло Павлов та Віктор Ковач, а також моя подруга, яка побажала залишитись анонімом. Близько о 23.40 ми вирішили відвезти мою подругу додому. Пашку дуже непокоїв інцидент з міліцією, оскільки це є неправомірною поведінкою по відношенню до внутрішніх органів. ...Він вирішив напряму запитати в них чому вони себе так поводять. Отже, ми поїхали до «правосєків». Ми побачили, що вони мешкають в приватному будинку на вулиці Криничній, на якому гордо висить великий банер Правого Сектору. ...На наш дзвінок з будинку вийшло три хлопці в камуфляжі, а за ними ще один з предметом в руках, схожим на АКМ. В той час, Паша і Вітя були далеко позаду нас. Ось ми з подругою і почали розпитувати «бійців» про інцидент і що вони про нього думають. Нам відповіли, що ми увірвались на режимний об’єкт, на що ми відповіли, що стоїмо за фірткою... Коли ж ми знов запитали про інцидент, їх це дуже обурило, і ми у відповідь почули потік нецензурної лексики. Почувши, що хлопці неприпустимо розмовляють з дівчатами – підійшов Паша і запитав, чому вони ллють бруд на волонтерів, які їздять на передову. Тут цим хлопцям таке як кришу зірвало. Почались крики: «Да я в Песках воєвал (у сні напевно), да я там був, блаблабла»... Їхній гнів в нашу сторону тільки наростав, і Павло побачив позаду цих «бійців» людей з автоматами Калашникова, які створювали якісь незрозумілі рухи, наставляючи на нас автомат. На це Павло зробив три попереджувальні постріли в землю зі свого офіційно зареєстрованого пневматичного пістолета і ми почали йти до автомобіля. Я з Пашою пішла швидше вперед, а далі... почалося…
Я повернулась на дикий крик моєї подруги і побачила таку картину: четверо «бійців» повалили її на сніг, завдаючи при цьому удари ногами. Вибігло ще п’ятеро хлопців в камуфляжі і почали бити Вітю, який вступився за мою подругу. Під час цього всього в нашу сторону пролунали кілька черг з автомата Калашникова. Коли мою подругу та Вітю силоміць почали тягнути до будинку (так звана штаб-квартира), за Пашою почали бігти п’ятеро хлопців в камуфляжі. Паша відразу викинув з кишені свій пневматичний пістолет, щоб не було провокацій. Підбігши, ці п’ятеро намагались повалити Пашу на землю, але не вдавалося. Ці п’ятеро почали кликати на підмогу і прибігли ще семеро. В такій кількості їм вдалось повалити одного Пашу на землю. І там, на снігу, вони почали його жорстоко бити. Я стояла трохи далі і дзвонила про допомогу нашим друзям. Коли я побачила море крові на снігу і лиці Паші, я почала пищати на всю вулицю (напевно дякуючи моєму крику сусіди визвали міліцію). Далі, побивши в кількості 15 чоловік одного Пашу, вони почали тягнути насильно його до свого будинку... По дорозі помітили мене, відібрали телефон і за волосся теж потягли до цього будинку. Я заходила туди останньою. Побачила я таку картину: на землі лежав Вітя Ковач, його били. Також лежала моя подруга. В дверях почали бити Пашу, жорстоко бити. У моєї подруги почався приступ. Коли я побачила Пашу всього в крові на плитці, в мене почалась істерика і я знов почала сильно пищати на весь будинок. Мене силою вивели на вулицю і наказали закрити рот. Коли я на вулиці почула, що моїх друзів сильно б’ють, я знов забігла до будинку. Павло з Вітьою лежали на підлозі в крові і їх били всі, хто хотів. Мене завели, посадили за стіл і змушували надіти балаклаву. Мою подругу просили зробити те ж саме. Але ми не одягли і встигли помітити, що там багато зброї, а також пляшок, схожих на "коктелі Молотова". Оскільки нам з подругою було дуже погано, в неї був приступ, а в мене схопило серце – нас знову вивели на вулицю, а хлопців далі продовжували бити по голові і по всьому тілу... Я благала їх не бити Вітю по голові, бо в нього з молодості серйозна травма. Попри моє прохання вони ще сильніше почали лупасити Вітю. Пашу теж били, хоч він навіть слова не сказав і навпаки казав їм «Давайте поговоримо. Ми ж, здається, за одну ідею, а ви таке робите», вони не реагували і били ще сильніше. Близько години Паша і Вітя лежали на плитці в крові, майже без свідомості в наручниках. Приблизно через півтори години нарешті приїхала міліція. І тут почалось найцікавіше.
"Правосєки" вивели Пашку і Вітю в наручниках з балаклавами на голові і поставили на сніг на коліна. За всім цим без жодних дій спостерігали працівники міліції. Коли я зняла з них балаклави, Гласнер почав фотографувати побиті лиця хлопців і сміятися, викрикуючи, що ми сепаратисти. На це все знов-таки дивилась міліція і нічого не робила. Тут ці «бійці» почали говорити, що ми в них стріляли, а міліція (увага!) сказала цим невідомим людям в камуфляжі піти позбирати гільзи! Без свідків, без присутності міліції! Тобто зараз докази того, що вони в нас чергами з автоматів стріляли, вже визбирані "правосєками", бо міліція на це все закрила очі. Далі приїхав "Беркут". Хлопці продовжували перебувати в наручниках вже понад 2-і години. "Швидку" їм ніхто не визивав і знімати наручники ніхто не збирався. До того ж, ці "правосєки" незаконно зробили обшук нашої машини, звідки забрали навігатор. Також наші особисті мобільні телефони продовжували перебувати в кишені Гласнера, попри те, що я просила міліцію забрати їх.
Ще через півгодини хлопцям нарешті зняли наручники і…забрали нас всіх в міський відділ міліції. Бачачи, що Павло і Віктор стікають кровю, міліціонери не поспішали викликати "швидку". Не запропонували нам написати заяву і не запропонували нам пройти медекспертизу. А тепер ще цікавіше: до міськвідділу забрали тільки нас. Жодного з тих, хто нас бив, не забрали до відділку для вияснення обставин ситуації!!!
Після тяжкої ночі і сьогоднішнього дня ми встановили в лікарні, що в моєї подруги струс, у Віті - страшні забої голови та спини (їх били прикладами з автоматів), а у Пашки, який був сам проти такої кількості, і якого били найбільше, - легка гематома тканин обличчя та невелика рвана рана над бровою на один шов. Тобто, як ми вже писали, Пашку ПС боїться. Один на один від нього тікають, а тут натовпом налетіли і думали - все, але нічого не вийшло )) Мораль сєй басни такова: ніколи не захищайте міліцію, бо ось чим це кінчається! :)
А тепер деякі роз’яснення. Про алкогольне сп’яніння, про яке трубить Гласнер: заспокойтесь, ми були на експертизі, яка показала - ні краплі алкоголю в крові. А ось під дією чого були Ваші «бійці», ще потрібно розібратись.
...ПС силою та незаконно забрали мій телефон. Потім віддали його міліції. Міліція без всяких потрібних актів про вилучення просто його забрала. Отож, п.Гласнер та доблесна наша міліція, знайте: на вашій совісті сьогоднішня ситуація в Чорнухіно, тому що через те, що я була не на зв’язку, я не змогла допомогти хлопцям як завжди. Також, не шановні, на вашій совісті наш покійний закарпатський Герой, якого не можуть опізнати, і за процедуру ДНК якого до сьогоднішнього дня повинна була домовитись я. Через те, що телефона в мене не було, я це не зробила.
...Нагадую, що ми не завдали жодної шкоди, ні моральної ні фізичної так званим бійцям ПС Закарпаття. Всі цілі і неушкоджені і разом били тільки нас.
Нагадую вже в котрий раз, що ми поважаємо та дуже пишаємось справжнім ПС Яроша. Це Герої, які до кінця держали Донецький аеропорт. Це Герої, які зараз в пеклі в Пісках. Ярош – це Герой, який навіть при важкому пораненні рветься на передову. Так званий ПС Закарпаття – це звичайне бандформування. ...В нашому закарпатському ПС є дійсно справжні патріоти, які також на передовій боронять цілісність нашої країни. І ми ними дуже пишаємось – бо це наші земляки. А через ось таку незначну кількість гнилі паплюжиться честь і гідність наших закарпатських справжніх бійців ПС Яроша.
І наостанок. Ви жорстоко на моїх очах побили друга, який для мене став рідним старшим братом, якого в мене нема. Бог вас покарає. Можете не сумніватись.
Ну що, ви зрозуміли яка в нас міліція?
Іііі…що, як будем розбиратись?) Звісно, що по закону))"
Як раніше повідомляло Закарпаття онлайн, раніше Правий сектор Закарпаття фігурував у кількох скандалах, пов'язаних з чужими інтересами - у Виноградові його "бійці" "наїжджали" на клуб, який вигнав наркоторгівців, які пробували розгорнути там свою діяльність, в Ужгороді ПС на замовлення колишнього ректора УжНУ Федора Ващука організував напад на ректорат УжНУ, а ще раніше "зачищав" об'єкти грального бізнесу в інтересах їх конкурентів.
Як стверджують джерела Закарпаття онлайн, нині Правий сектор Закарпаття координує свою діяльність з міліцією на чолі з С.Шараничем, а та у відповідь не перешкоджає деяким особам з керівництва ПС займатися контрабандною діяльністю.
Що характерно, попри публічну негативну риторику ПС на адресу міліції Закарпаття, за жоден з інцидентів за участі ПС Закарпаття ніхто з його учасників не був покараний, всі справи "в'язнуть" в надрах УМВС України в Закарпатській області.
Ряд осіб, які з'явилися в керівництві Правого сектора Закарпаття вже після перемоги Революції Гідності, були працівниками міліції та СБУ і займалися контрабандистською діяльністю.
