Україна знову перед вибором

А обставини нині такі, що говорити про широку й плідну співпрацю між елітами різних частин України, на жаль, не випадає. Надто велика між ними прірва недовіри, ціннісних орієн­тацій, світоглядних принципів. І надто велика спокуса захопити всю владу, що й породжує перманентні запеклі протистояння.

Усе почалося з кидка Олександра Мороза, котрий розвалив Помаранчеву коаліцію й приєднався заради посад і влади до об’єднання гримучої суміші – біло-блакитних олігархів та червоних комуністів. При цьому саме тоді Олександр Мороз почав виставляти себе за миротворця, хоча нічого, окрім посилення протистояння, його вчинок не приніс. Вже в серпні 2006 року Віктор Ющенко мав усі законні підстави розпустити цей парламент, але пішов йому назустріч, запропонувавши всім політичним силам підписати документ, який би ви­значив стратегічні засади внут­рішньої й зовнішньої політики і котрий назвали універсалом.

Однак дуже скоро виявилося, що нові коаліціянти сприйняли добру волю Президента за слабкість і, здобувши ключові посади, зовсім не мали наміру ді­литися владою, а взяли курс на її узурпацію. Піком нових полі­тичних кульбітів стало ухвалення Закону про Кабмін, до чого долучилася й фракція БЮТу. Цим кроком Юлія Володимирівна  прагнула реалізувати дві мети: заявити про себе як про гравця, якого в жодному разі не можна ігнорувати, а також остаточно розсварити «Нашу Україну» й Регіони, унеможливлюючи широку коаліцію й змушуючи Віктора Ющенка шукати союзників лише у таборі помаранчевих.

Остаточно переповнив чашу терпіння Президента знову Олександр Мороз, який своїми заявами про формування конституційної більшості в парламенті просто змусив Віктора Ющенка вдатися до кроку, який би захистив волю виборців, і оголосити нові вибори. Таким чином, перетягування ковдри на себе, як це було з боку помаранчевих у 2005 році чи коаліціянтів у 2006–2007 роках завжди закін­чуватиметься кризами, бо змінити волю виборців половини України жодними інтригами, посадовими призначеннями чи кон’юктурно схваленими документами неможливо. Це мають зрозуміти політики особливо нового покоління, які пов’язують свою долю з долею країни.

То які ж загрози й перспективи несуть із собою нові вибори? Головний їх ризик закладений у норму нового закону, а саме у необхідність, щоб кіль­кість голосувальників перевищила 50 відсотків. Якщо цього не станеться, то криза триватиме ще невизначений час, бо попередній парламент працювати не може, оскільки не налічує необхідних 300 депутатів, а новий не сформується. Це тягне за собою зрив бюджетного процесу, підвішений стан уряду, консервацію всіх негативних явищ, які вже можуть перерости у фінансову й економічну кризу. Така норма – яскравий приклад крюч­ко­творства нинішніх коалі­ціянтів, які, прагнучи зірвати вибори, шукали нові і нові зачіпки. І, як наслідок, підклали міну також під себе, бо в нинішній ситуації від зриву виборів не виграє ніхто. Хіба особисто Мороз, який ще кілька місяців вважатиме себе Головою нечинної Верховної Ради. Хоча за всіма прогнозами такий сценарій дуже маловірогідний, і сподіватимемося, що ця біда нас омине.

Інший ризик полягає в тому, що сила, яка програє вибори, але здобуде загалом понад 150 мандатів, може відмовитися визнати вибори, не склав­ши присягу, й знову ж фактично зірвати їх. Але при відсутності кричущих порушень такий сценарій також мало реальний, бо від нього втратять всі. Насамперед бізнесмени – й Регіонів , і «Нашої України» і БЮТу, а виграти можуть лише маргінали на кшталт «Вільних демократів». Крім того, політики, які підуть на такий крок втратять фактично всі перспективи на майбутнє.

То які ж найбільші перспективи нового парламенту?

За всіх обставин у ньому можливі лише дві коаліції – незалежно, скільки партій туди потраплять. Одна – навколо Пар­тії  ре­гіонів з її незаперечним лідерством. Інша – з «Нашої України» та БЮТу. Причому, чим менше буде дрібних партій, тим політика буде прозорішою, без кулуарних торгів і підкупів гравців на кшталт Олександра Мороза і подібних.

У разі, якщо коаліцію створять Регіони, нинішній стан зміниться несуттєво. Хоча головна загроза, яка існувала навесні, відпаде. Тобто регіони не зможуть претендувати на конституційну більшість, а Президент, користуючись правом вето, зможе реально впливати як на дії парламенту, так і на політику держави. Хоча приховане дво­владдя ще зберігатиметься, й загроза нових криз, особливо з наближенням президентських виборів, посилюватиметься.

Інший варіант – коаліція НУ-НС та БЮТу остаточно визначить європейський вибір України. Бо визначений принцип розподілу посад – 50 на 50 – та реальність могутньої опозиції в особі Регіонів, змусить демократів працювати на результат, бо інакше їх просто зметуть у 2010 році. Але найголовніший позитив такої коаліції  в тому, що до неї мимоволі потягнеться й бізнес Сходу. Який не може розвиватися без європейських ринків і який зовсім не схильний до глухої опозиції. А не маючи змоги монополізувати владу за прикладом Росії, олігархічний бізнес в Україні змушений буде пристосовуватися до цивілізованих стосунків, як це відбувалося у всьому світі. Бо Карл Маркс мав слушність, що кожний капіталіст готовий на злочин заради надприбутків. Але обмежує його в цьому громадянське суспільство, яке створила західна цивілізація в другій половині ХХ на початку ХХІ століть. І саме вона забезпечила ті стандарти життя, яких гідні українці, що вважають себе європейцями.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати