В.о. міського голови Ужгорода Віталій Семаль, котрий подав у відставку, але все ще залишається на посаді завдяки тому, що депутати не можуть зібратися на сесію, підписав рішення, яким узаконив земельний «дерибан», що відбувся на сесії, на якій його було призначено на посаду. Відповідний документ за його підписом вже оприлюднено на офіційному сайті представницького органу влади обласного центру Закарпаття. Слід розуміти, що цього би не відбулося без «благословення» чинного голови Закарпатської облради Володимира Чубірка, чиєю людиною в раді є В.Семаль і саме за вказівкою якого той вимушено покидає головну посаду Ужгорода. Таким чином Ужгород втратив шанс, що його отримав з наміром В.Семаля накласти вето на злочинний документ, В.Семаль увійшов в історію як ще один керівник, який доклав руку до пограбунку міста, а В.Чубірко, ведучи власну гру і легітимізуючи пройдисвітів, продовжує балансувати на межі безвідповідальності.
У підсумку, як уже повідомляло Закарпаття онлайн, за цим рішенням лише один тільки депутат-аферист І.Волошин, який у власних епістоляріях не втомлюється називати себе другом В.Чубірка, відповідно до пунктів 2.99-2.101 БЕЗКОШТОВНО отримає у власність три сотини землі в історичному центрі міста на площі Ш.Петефі (одним із набувачів землі «під гаражі» є мати його дружиниі Тетяна Готра), та, відповідно до пунктів 2.86-2.92, 0.7 гектара – біля свого велнес-готелю «УнґварсЪкій» (одним із «піджаків», на яких оформляється ця ділянка в промисловій зоні по вулиці Електрозаводській під, начебто, індивідуальну забудову, є Р.Футорняк – керівник ТОВ «БІЗНЕС ЦЕНТР КОРОНА» яке "викупило" придбаний за понад 8 млн грн історичний комплекс "Корона" за 1, 25 млн). Оскільки йдеться про те, що зазначені ділянки згодом будуть використані за КОМЕРЦІЙНИМ призначенням, місто втратило щонайменше 2 мільйони гривень.
За інформацією Закарпаття онлайн з джерел в депутатському копусі, для «забезпечення результату» по ділянках по вулиці Електрозаводській І.Волошин мав «занести» в раду 12 тисяч доларів. Скільки від такої оборудки виграє в грошах І.Волошин, котрий в аналогічний спосіб вже не одноразово грабував Ужгород, порахувати не складно. Скільки втратить бюджет Ужгорода – очевидно. Скільки отримають ті, хто доклався до цієї оборудки, можна прикинути за усталеною в міськраді схемою, відповідно до якої 50% з кешу отримує керівник міста, а решта пропорційно ділиться між депутатами. У період нинішнього міжчасся пропорції могли змінитися, але точно не на шкоду "народним обранцям".
При цьому варто зауважити, що проголосоване депутатами та підписане В.Семалем рішення містить в собі «інтереси» не тільки І.Волошина, але й ряду інших депутатів. Знайти відповідні інтереси, замасковані формулюваннями про безкоштовне виділення землі «під гаражі» та «під індивідуальне будівництво», в документі не складно. Прізвища, в принципі, відомі і звучали в соцальних мережах.
До речі, за інформацією Закарпаття онлайн, з тими з депутатів, які взяли участь в голосуванні за "жирні" питання, вже розрахувалися.
Саме той факт, що депутати, навіть під пильною увагою журналістів і громадських активістів, не змогли відмовитися від цієї злочинної схеми розграбування Ужгорода, говорить про те, що міськрада в цьому складі вже не здатна працювати на місто, повністю девальвувала себе в очах громади, а тому, логічно, мала би припинити своє існування, аби дати місту шанс на виживання..
Утім, якраз саме в силу вищезазначених факторів, депутатська більшість міськради зараз намагається стабілізуватися в умовах кризи, в яку втягла сама себе власними жадібністю та безпринципністю. За інформацією Закарпаття онлайн, на неофіційних «зборах» депутатського корпусу досягнуто згоди про призначення нового керівництва. Два незалежні міськрадівські угруповання (з одного боку, керовані Віктором Феєром екс-«регіонали та депутати, виключені з «Єдиного Центру», з іншого, група під спільним проводом колишнього ректора УжНУ Федора Ващука та афериста від «Народного фронту» Івана Волошина), які досі по черзі зривали проведення сесійних засідань (сесію у п’ятницю зірвала група Ващука-Волошина, а в понеділок – група Феєра) формально узгодили на посаду секретаря міскради і в.о. міського голови кандидатуру екс-"регіонала", власника оптового ринку на вулиці Краснодонців та більшості дорогих ужгородських "маршруток" (ПАТ "Ужгородське АТП 12107") Богдана Андріїва. Одним із його заступників має стати один із найбільших «дерибанщиків» міськради І.Волошин.
На зміцнення цих фатальних для Ужгорода домовленостей Б.Андріївим залучено чималі ресурси. Для звиклих до «дармових» фінансів депутатів це, безумовно, є небияким аргументом. Однак навіть попри це станом на нині обрання Б.Андріїва на сесійному засіданні у четвер, 20 листопада, не сприймається як доконаний факт. Свого часу він у подібний спосіб вже залучав фінанси, аби стати секретарем міськради, однак тоді з першого заходу відповідне крісло зайняла ставлениця тодішнього мера Віктора Погорєлова Світлана Король.
У нинішній ситуації все ускладнюється тим, що чимала частина депутатів все-таки розуміє, що тепер рада опинилася в якісно нових умовах, коли кожен їх крок перебуває під пильною увагою ЗМІ та громадських активістів. А тому «сіли на шпагат»: з одного боку, за інерцією очікуючи грошей та інших дивідендів від депутатського статусу, з іншого – остерігаючись реакції громадськості, яка вже підвозила до споруди міськради порожні баки для сміття.
Залежно cаме від цього, котре з відчуттів – жадібність чи банальний інстинкт самозбереження – переможе у критичної маси посідачів депутатських мандатів, і розвиватимуться події в Ужгородській міськраді у четвер.
За інформацією Закарпаття онлайн, на засіданні сесії Ужгородської міської ради, що має розпочатися о 10.00 20 листопада, заплановано прийняти відставку В.Семаля з посади секретаря міськради і незатвердити голосуванням дострокове складання депутатських повноважень колегами, котрі за прикладом Ярослави Гасинець вирішили покинути склад міськради.
У будь-якому разі, навіть якщо в четвер міськрадівським чабанам вдасться загнати чи заманити депутатську отару в кошару ілюзорної стабільності, триватиме вона недовго. Бо початок кінця цієї міськради закладено вже відпочатку: постреволюційний Ужгород не сприйме цього «антимайданівського» реваншу ані загалом, ані в розрізі конкретних персоналій. І якщо сам Б.Андріїв не розуміє, що його піднімають не на омріяну вершину владного Олімпу, а, практично, на ешафот, а тому після вимріяної «хвилини слави» він, зрештою, ризикує втратити все, «нажите непосильною працею», то цього не скажеш про досвідчених гравців В.Феєра, Ф.Ващука та афериста І.Волошина (для якого ця спроба через великі борги та потенційні та реальні кримінальні справи є практично останнім шансом на виживання). Жоден з них, попри спокуси, не прагне сам посісти головне владне крісло, залишаючись в тіні та залишаючи право підпису першої особи (а значить – тягар відповідальності) тОму, хто в силу особистих якостей виявляється нездатним зрозуміти всю критичність ситуації, в якій опинилася владна «еліта» обласного Ужгорода. Міста, яке за відвертим зізнанням його колишнього головного архітектора Петра Сарваша, опинилося вже навіть не на межі, а за межею...
