Саме у Рахові десятилітнім школярем побачив малий Юрко на виставці різьблену шкатулку роботи знаного ясінського майстра Михайла Тулайдана – не міг відірвати очей від тієї краси, щось гаряче й незвідане торкнулося легким крилом його потривоженого серця, миттєво визріло бажання й собі творити щось подібне. Той незнаний імпульс насправді був покликанням і вперше відчув його у Рахові. Через шістдесят літ він повернувся сюди вже зі своїми творчими набутками, з мистецьким гуцульським усесвітом…
Три роки рахів’яни думали-гадали, де ж то розмістити творчий набуток Майстра, допоки справу в свої руки не взяв знаний гуцульський ґазда, меценат і поціновувач мистецтва Юрій Бендак. Він і створив за власний кошт приватний Музей гуцульської різьби Юрія Павловича.
Як зазначають у своїй книзі-альбомі Аделя Григорук і Олександр Масляник, для Юрія Павловича мистецтво стало власною версією української історії та національної філософії, тим всесвітом у собі, який справляє потужний вплив на формування самосвідомості, культурного коду українця, а відтак допомагає пробудити пам'ять роду, збагнути тяглість етнічної традиції, свою приявність в українському бутті в усіх його вимірах – минулому, сучасному й майбутньому.
Створені Ю. Павловичем образи відчитуються в етнографічних, етнофілософських, етнографічних, етнокультурних, етнопсихологічних, етногеографічних, міфологічних, фольклорних, релігійних контекстах, досягаючи національної виразності й повноти смислового вираження.
Він і нині перебуває у безперервній творчій експедиції Гуцульщиною і Закарпаттям – не втомлюється визбирувати скарби цієї Богом благословенної землі. До нестями закоханий у старовіччину, знає про неї стільки, що може годинами розповідати про духовні верховини наших мудрих пращурів. Надійним фундаментом усієї його творчості стала народна традиція, а своїм мистецьким спадком підтвердив власний нерозривний зв'язок з кращими культурними набутками усіх поколінь, причому творчо розширив етнофілософські горизонти, вніс і свою колористику у розкішне панно українського і світового мистецтва.
Здійснилась мрія Майстра – у самісінькому серці Рахова постав Музей гуцульської різьби Юрія Павловича, де всі роботи будуть тільки в одному екземплярі. Саме тому Майстер і не продає своїх робіт, щоб вивершити одну цілісну енциклопедію Гуцульщини. Раніше продані роботи Ю. Павловича є у приватних колекціях в Україні, США, Німеччині, Угорщині, Чехії, Польщі. Ба більше, у кабінеті короля Швеції Карла ХVІІІ Густава є альбом-шкатулка «Лірика Карпат», який подарував королю другий Президент України. Роботами Юрія Павловича милуються в Аргентині, Бразилії, Італії, Швеції – на всіх континентах.
Професійні і досконалі вироби мистець почав робити наприкінці 1970-х років, а вже на початку 1980-х мав персональні виставки у Коломиї, Івано-Франківську, Ужгороді, Києві, Москві.
За кілька років Ю. Павлович настільки вдосконалив власну техніку, що його помітили у столицях, звідки почали надходити замовлення. Першою «номенклатурною» роботою Ю. Павловича став дерев’яний футляр з інкрустацією для розписаної сусальним золотом порцелянової вази. Її наприкінці 70-х тодішньому генсеку подарувало керівництво Чехословаччини. Проте він не став «придворним» майстром – залишився у своїх горах. За різних влад і режимів. Без гонитви за званнями й орденами. Добровільно прикував себе до галери на «ймено» Мистецтво.
За плечима Юрія Павловича чимало персональних виставок, про його творчість написано сотні статей і есеїв, видано книгу, читаються спеціальні лекції в Косівському інституті декоративно-ужиткового мистецтва. Тріумфом позначена його участь 2002-го року в ХІІ Міжнародному гуцульському фестивалі. Тоді у конкурсній роботі майстра гуцульська громадськість відкрила для себе цілком нового, іншого Августина Волошина. Президент Карпатської України, який навіть у часи жорстокого протистояння фашистської й радянської імперій зумів вибудувати державу, постав під охороною… жуків-скарабеїв. Таке стилізоване зіставлення настільки вразило журі, що Ю. Павловичу одноголосно присудили Гран-прі.
Юрій Павлович є продовжувачем непроминальних традицій славних династій різьбярів Шкрібляків-Корпанюків, з учня став навчителем і створив власну школу гуцульської різьби. Його роботи є настільки оригінальними і неповторними, що їх ніколи не «припишеш» комусь іншому. Школа гуцульської різьби Павловича – цим усе сказано!
У тарелях використовує нойзільбер (нове срібло) – вкраплення металу у дерев’яних виробах. 5 700 (вдумайтесь тільки!) бакунтових дротиків прикрасили орнамент тарелі «Чарівний гуцульський світ». Спробуйте рівними рядами принаймні забити у дошку таку кількість цвяхів. Спробували? Ото й воно! Він – єдиний такий майстер на Гуцульщині. Також інкрустує рушниці, пістолі, бартки, свічники, роги – чогось схожого важко віднайти навіть у музеях.
Окремі роботи присвячені знаним закарпатцям - Миколі Шугаю, Августину Волошину, Йосипу Бокшаю, Миколі Мушинці, Івану Чендею, Петру Скунцю, Степану Клочуряку, Михайлу Тулайдану, Василю Шорбану та ін. Довго й тяжко працював над твором до 200-ліття Тараса Шевченка – на якусь мить здалося, що вичерпав усі сили, сказав усе, що мав сказати своїм різцем…
Усе своє творче життя він працював з усвідомленням незаперечної істини: хто-небудь завжди дивиться з-за твого плеча, як ти твориш. Мати. Вчитель. Мікеланджело. Шкрібляк. Бог. Тому наколи не дозволив собі робити щось просто так, тільки – за найвищими мірками, достоту за поетом: «Я кожен день на суд іду, на звіт…». Так і Юрій Павлович у розповні своєї золотої осені прийшов на суд і на звіт до краян з мистецьким доробком неоціненної ваги.
А. Волошин
П.Скунць
І.Чендей
Степан Клочуряк
Йосип Бокшай
Тарас Шевченко
Пістолі
Хрест-сварга
Юрій Павлович з роботою
Анна Грапенюк для Закарпаття онлайн. Світлини Івана Шелевера і Олександра Масляника
Поцинувач 2014-11-08 / 16:38:49
Краса , вона и е краса! Спасиби Павловичу за натхненнисть! Щоб вин творив ще довги роки. И Анни Гарпенюк спасиби!