Парад "корисних ідіотів", або Європейські друзі Путіна

Насправді ж ідеологія сателітів нікого в Кремлі не цікавить, навіть якщо при тому виникають ситуації, де гроші цілком очевидно превалюють над будь-якими іншими інтересами. Та й Москві не вперше співпрацювати з нацистами, лівими радикалами та іншими маргіналами європейської політики. Для цього досить подивитись на „прихильників Росії” в рядах європейських політиків.

Австрія

До союзників – хоч, радше, випадкових, російського президента та його політики в Австрії можна віднести чудову організацію під назвою „Австрійська партія свободи”. Вона утворилась в 1956 році з "Союзу незалежних". Останній же був створений для залучення до політичного життя колишніх членів нацистської партії Німеччини, яким до того займатися політикою в Австрії було заборонено. Спочатку помітну членів АПС становили відставні офіцери Вермахту, СС та члени НСДАП. Злі язики стверджують, що перший її голова Антон Райнталлер у нацистській Німеччині дослужився до чину бригаденфюрера СС і був удостоєний золотого партійного знака НСДАП. Його наступник Фрідріх Пітер в 17 років добровільно вступив в Ваффен-СС. Під час Другої світової отримав звання оберштурмфюрера.

Австрійські крайні праві не здійснюють прямої підтримки політики Путіна, проте виступають різко проти санкцій, котрі „заставляють страждати австрійський народ” через якусь нікому не відому Україну. В результаті відповідні коментарі лідера АПС Хайнца-Крістіана Штрахе не сходять з новинних сюжетів російських ЗМІ.

Бельгія

Тут путінську позицію до певної міри підтримує праворадикальна партія „Фламандський інтерес”, відома антиімігрантськими настроями та бажанням відокремитись від Бельгії. Партія не раз ставала об’єктом публічної уваги через ксенофобські злочини.

Болгарія

Найбільш значним – і, вочевидь, небезкорисним прихильником путінської міжнародної позиції тут є вищезгадана „Атака”, в ідеології якої змішано лівацтво, націоналізм, культ особи та православ’я. Завдяки потужній пропагандистські кампанії зуміла отримати близько 9% місць в нижній палаті болгарського парламенту

Іспанія

Антиросійські санкції не подобаються іспанській „Платформі для Каталонії”, яка крім всього, ще й присилала „спостерігачів” на кримський референдум. Ця праворадикальна партія зі схильністю до анти-ісламізму і ксенофобії є глибоко маргінальною силою, будучи представленою 67 представниками в органах місцевого самоврядування (з більш ніж 9 тисяч місць по Іспанії), та не маючи представників не тільки в Європарламенті чи мадридському парламенті, але навіть і в парламенті Каталонії, за долю якої так переживають партійці.

Німеччина

У Німеччині політично організованих прихильників Росії вкрай небагато. До них можна віднести хіба що партію „Ліві” спадкоємицю НДРівської Соціалістичної єдиної партії Німеччини, залишки якої обєдналися із західнонімецькими крайніми лівими із довгою і плутаною назвою „Виборча альтернатива за працю і соціальну справедливість”. Партія має близько 10% місць у Бундестазі. Керівника партії Грегора Гізі нерідко звинувачували у лобіюванні інтересів РФ, хоча формально партія і не записує себе у послідовні захисники Кремля.

Угорщина

В Угорщині противниками санкцій проти Росії та адвокатами анексії Криму є партія Йоббік – яка позиціонує себе як праворадикальну, а спостерігачами характеризується як ксенофобська, антисемітська і нацистська. Для уявлення про характер борців за кращу долю Угорщини варто додати, що вони вже пробували створити силове крило партії – „Угорську гвардію”, яку, будучи поміченою в групових побиттях „громадян неугорської зовнішності”, прийшлось розігнати за рішенням суду. Особливий інтерес до „українського питання” Йоббік проявляє у зв’язку з наївними надіями отримати, в разі окупації України Росією, шматочок Закарпаття. До речі, територіальні претензії у Йоббіка є не тільки до України, але й до Румунії.

Франція

У Франції роль „корисних ідіотів” для Путіна виконує направду достатньо впливовий аналог „Австрійської партії свободи” – національний фронт Марін ле Пен. Партія використовує класичний набір ксенофобських нацистських штампів – антисемітизму, звинувачень у всіх бідах Франції мусульман та інших іммігрантів, і виступає за розпуск ЄС та НАТО. Ідеальною формою устрою для Європи вважає якийсь аморфний „союз націй”, де головну роль повинні відігравати Париж, Москва і Берлін. При тому французькі неонацисти не тільки виступають  проти антиросійських санкцій, але й схвалюють окупацію Криму. Якщо зважити на той факт, що ле Пен підтримувала і російську позицію по Сирії, виникає підозра, що роль „рупора Лаврова” виконується французькими правими не зовсім безкорисно.

До цього чудесного списку можна додати ще декілька зовсім вже маргінальних організацій, на кшталт „Вперед, Італія” – але і без того зрозуміло, що в союзниках „країни, що перемогла фашизм”, як продовжує позиціонувати себе Росія, „переможені” – або вельми недалекі від них люди – складають  помітну частку, разом із лівими популістами, радикалами, та ксенофобами всіх мастей. Зрозуміло, що так сталося може й мимо волі кремлівських кураторів – купували те, що продавалося. Дивує інше – невже всі ці „великоугорці” купно з „мегаболгарами” не розуміють, що російський ведмідь, якщо йому дадуть зжерти Україну, візьметься і за них?