Оксанчина Свиринка, або Недільна зустріч на околиці закарпатського Голубиного

Оксана живе на віддаленій, але дуже гарній околиці села Голубиного Свалявського району Закарпаття. Щоб дістатися до її двору, доводиться звернути з шосейної дороги і кілька разів зробити гак. Дорога тут вщерть розбита, хіба зі слідами давньої асфальтівки. Хата, де живе дівчина, на зеленому пагорбі. Зовсім маленький будиночок потребує ремонту. А живе тут, як у рукавичці, багато людей - Оксана Лакатош разом з опікункою сестрою Танею, татом, братом і племінниками. Неподалік від хати хлів, крізь штахети якого видно валки сіна. Тут тримають звичне для села господарство. Але прикро, що до цієї хати не доходить водопровід.

Східці ведуть на веранду, звідки виходить молода жінка. Вона виявляється Оксанчиною сестрою Людою. Приїхала із Львівської області, де зараз живе. А сама Оксана Лакатош - дуже вродлива, з гарними карими очима, довгим волоссям.

Її красива голівка вражає внутрішньою зосередженістю. Здається, спочатку, сприймає нас насторожено.

- Навіщо про мене писати? - дивується. Але далі їй стає трошки затишніше. Тож спочатку більше гово-
рить її сестра. Мама в Оксанки померла, коли їй було вісімнадцять. Діти запам'ятали її гарною і молодою. В їх сім'ї на той час було ще п'ятеро дітей.

Мама возила дівчинку в інститут у Київ, Зовсім маленька пацієнтка знайшла там багато друзів — Михасика та Анжелку, яку вперто називала сестричкою.

Взагалі, і в селі в неї зараз багато друзів. Вони так і кажуть: «Ходім до Оксанки!». Дуже любиться дівчинці бути біля річки у Свиринці.

— Ні, краще напишіть у Студенчику, там ще криниця є з холодною водою, — одразу поправляють себе дівчата.

А ще подобається їй деколи в центрі села посидіти в кав'ярні з однолітками. Страшенно полюбляє Оксанка капу-чіно та каву. Також любить вареники і пельмені. І вінегрет на Святий вечір.

Знаємо, що пише вірші і малює. Просимо прочитати щось своє, що їй самій найбільше подобається. Спочатку наражаємося на рішучу відмову:

— Це моє, особисте!

Але згодом в дівочих очах спалахнули смішинки і вона просить сестру принести з кімнати її зошити. Та приносить не тільки вірші, а й фотоальбоми. Майже на всіх дівчинка поміхається. Навколо неї щасливі обличчя.

— Люблю веселих людей, цікавих! — пояснює нам.
Зошит із віршами списаний каліграфічно виведеними літерами. Деякі слова виписані червоною пастою, деякі зеленою, ще інші синьою. Вірші майже всі про любов, але виконуємо умову дівчинки - особистого переказувати не будемо.

Цікаво, що писати і читати юна поетеса навчилася сама. До неї не приходили вчителі. Двома пальчиками (бо лише стільки їх має) тримає ручку і пише.

А про малювання говорить трохи стриманіше. Каже, що це племінник Вітько ходить у художню школу, він її призвичаїв до рисунку.

— А яким був твій перший малюнок? — цікавимося.
— Ця хатка і гарадичі! - вмить знаходить відповідь сестра.

— Ні, тюльпани! — наполягає молода художниця.
Це її улюблені квіти. Але зараз, каже, мало малює. Багато часу проводить біля телевізора. Нещодавно купила DVD. Може деколи до 4-ої години ночі просидіти. А о п'ятій уже прокинутися. Все через безсоння. Уявляю, як дівчинка жадібно ловить телекадри, шукає відповіді на свої непрості запитання.

Сестра каже, що Оксанка купила мобілку.

— Це мені подарували! — не сердито, але рішуче знову поправляє її Оксана.

— Взагалі, слово Оксани для нас закон, — продовжує сестра. — І ми їй не відмовляємо.
Над селом якраз збирається велика гроза. Мусимо прощатися. Дуже сподіваємося, що не востаннє. Адже дівчині необхідне спілкування. Ця дитина не потребує наших жалів та скиглінь. їй потрібні цікаві книжки, цікаві, сильні люди. Не тому, що на них можна опертися. Мені здалося, що Оксана якраз накопичила в собі багато внутрішньої сили. їй слід розвивати власні здібності. Читати якісну літературу. Знати про справді талановитих художників. Та й хатка, в якій живе дівчинка, зовсім крихітна для стількох людей...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати