Місцем знаходження організації є Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф.Потушняка, яка є її співзасновником. Ідея створення клубу належить журналістові та письменнику Олександрові Гаврошу, який і розповів про мету організації.
– Олександре, чому саме українсько-чеський клуб, адже найближчими сусідами Закарпаття є Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія?
– Та тому що у нас з чехами є шматочок спільної історії. Протягом 1919-1939 років Закарпаття було частиною Чехословацької Республіки. За ці двадцять міжвоєнних років у Чехії витворився цілий культурний пласт під назвою «Підкарпатська Русь». На жаль, досі він до кінця нерозпрацьований, тому повністю невідомий ні сучасним українцям, ні чехам.
Однак тісні стосунки Закарпаття з Чехією тривають і досі. Чеські туристи є частими гостями Колочави, а закарпатці масово працюють у Чехії. (Кількість українців там сягає двохсот тисяч чоловік). Тому виникнення клубу, метою якого є краще розуміння один одного, цілком логічне.
– Чим ваше об’єднання відрізнятиметься від інших?
– Саме слово «клуб» передбачає демократичність та неформальність спілкування. Плануємо свої зібрання саме як клубні засідання – раз на місяць із загальним обговоренням та довільною ініціативою всіх учасників. Таке спілкування можна назвати і культурним дозвіллям. Тут не буде показухи чи примусу. Кожен, хто хоче і може прислужитися в тій чи іншій мірі українсько-чеському порозумінню, є для нас бажаним і цікавим.
На відміну від інших організацій, ми додаємо у назві свого клубу слово «інтелектуальний». Не тільки з огляду на те, що його активістами є журналісти, письменники, перекладачі, студенти, викладачі, але й на завдання, які клуб ставить перед собою.
– І які вони?
– Наша мета – створення культурного (інтелектуального) продукту, який сприятиме пізнанню двох сусідніх і братніх слов’янських народів. У першу чергу, це перекладацька діяльність (на превелике щастя, в Ужгородському національному університеті нарешті з’явилася богемістика); це дослідження і публікації про минуле і сучасність Чехії та України; це сприяння культурному представленню Чехії на Закарпатті (виставки, зустрічі, презентації, обміни) і навпаки – представлення Закарпаття у Чехії; це створення «чеської» полички чи куточка в Закарпатській обласній науковій бібліотеці тощо.
– Плани серйозні…
– Так, тому сподіваємося на партнерські стосунки із Чеським культурним центром в Києві, на допомогу давніх друзів -- чеських та українських інтелектуалів – журналістів Олекси Лівінського, Богдана Райчинця, Рене Кочіка, перекладача Ріти Кіндлерової та інших.
– Товариство названо ім’ям Івана Ольбрахта. Чому обрано саме цю постать?
– Тому що цей чеський письменник-класик кращі свої твори присвятив Закарпаттю. Його книжки («Миколи Шугай, розбійник», «Гори і століття», «Голет у долині») перекладені багатьма мовами і стали найширшою презентацією нашого краю у світі. Жоден місцевій твір на такий міжнародний успіх, на жаль, не спромігся.
– Які заходи планує проводити клуб найближчим часом?
– Першочергових завдань клубу вистачає. Це і створення діяльного осередку, залучення всіх зацікавлених і налагодження регулярної діяльності; і огляд наявної чеської літератури в Закарпатській обласній науковій універсальній бібліотеці імені Федора Потушняка і створення там окремої чеської полички; створення Інтернет-групи. Плануємо заснувати й альманах, в якому публікуватимуться переклади і дослідження членів клубу. Ми відкриті для всіх, хто цікавиться українсько-чеськими зв’язками і сподіваємося на плідну співпрацю.
Оксана Чужа для Закарпаття онлайн. Фото автора
Ребрик 2014-06-14 / 11:17:48
Манюнька ремарка. Якщо клуб заповідається як інтелектуальний, то було б відповідніше проіменувати його Франтішком Тіхим чи Антоніном Гартлом. Без різниці. Власне, без особливої різниці. Але якщо йдеться про фінансування від Аржевітіна, то безперечно - Ольбрахт. Але моє особисте мізерне прохання - назвіть клуб культорологічним. Це нікому не зашкодить.