Як повідомляло Закарпаття онлайн, пам’ятка парково-садового мистецтва, якою є ужгородський альпінарій, тиждень тому в окремих місцях «побіліла»: тоді дерева разом з камінням, орієнтуючись на «совєтські» традиції краси, вибілили вапном. Дерева пофарбували, як роблять це з року в рік, певно, «прикрашаючи» місто до свят – у такий застарілий, ба навіть, як стверджують біологи, дикунський спосіб. Але паралельно з деревами тоді навіщось побілили і каміння – природну окрасу парку. Побілили з патьоками, але старанно – валуни отримали новий яскравий насичений білий колір.
Сьогодні ж, обурившись нездоланною варварською звичкою пострадянської України, яка, разом з тим, прагне жити європейськими стандартами, громадська організація PRO URBE ініціювала очищення альпінарію від вапна. Архітектори, скульптори, художники, ковалі, лікарі, математики, мистецтвознавці три години поспіль відтирали білила з каміння та стовбурів дерев, прихопивши з дому відра, щітки й ганчірки і носячи воду з найближчого кафе. Але при всіх стараннях за ці три години відчистили тільки майже всю верхню терасу: вапно, кажуть, міцно в’їлось і погано відтирається. Тож для завершення розпочатої справи планують прийти в альпінарій повторно цієї суботи – долучивши до справи всіх бажаючих однодумців.
У перервах між роботою про мотивацію та поштовх до очищення парку від вапна розповів один із засновників PRO URBE, архітектор Петро Сарваш.
«Отакі побілки – це дуже болюча тема була свого часу, коли на «ленінські» суботники або перед Великоднем відбувались такі великі «наскоки» на території загального користування. Добре, звісно, що громадський простір чистився, сміття прибиралось, але й одним із елементів прикраси скверів чомусь вважалась побілка стовбурів дерев. До речі, в Ужгороді дерева були вперше побілені в 1945 році… Як сказав один із присутніх на чистці колег, побілки практикувались, напевно, для того, аби люди відчували себе на «зоні» – це ж така зональна естетика, естетика місць ув’язнення людей, які білять дерева, бордюри, інколи траву фарбою зеленою фарбують. Здавалось би – абсолютно непотрібна річ, яка, як на мене, створює у людей відчуття, що вони не на природі знаходяться, а десь під наглядом… Але ж уже скільки років пройшло, не одне покоління виросло вільним, та і нині і в тих же школах, на робочих місцях дають щітку в руки і відправляють білити – навіть не розуміючи, що це дурниця. Непотрібність і відсутність користі у вибілюванні дерев підтверджують ботаніки, з якими ми консультувались неодноразово. Єдине, коли побілка може бути корисною – це у випадку з молодими фруктовими деревами до 5-ти років, і то восени, аби білий колір не давав корі від сонця тріскатись. Але ж тут є дерева по 100-150 років, з такою потужною мікрофлорою, яка все всередині робить самостійно. І оця побілка дає дереву хіба що шок – іноді кора починає темніти. Щодо естетичної складової… Вибачте, але це – абсолютна бридота і антиестетика. І, ймовірно, можливість для комунальних служб продемонструвати 1 раз в році, що ними щось робиться. Ми рівняємось на Європу? Так там жодного побіленого дерева не знайдете. Треба якось нарешті це зупинити, і зупинити можна лише у такий спосіб – взявши в руки щітки і ганчірки», – розповів Петро Сарваш.
Тетяна Кашуба, Закарпаття онлайн