- Мій батько помер, мама мала дві дівчинки, 1 і 5 років. Мого тата нема. Моя сестра померла, коли їй було 5 років, – каже пані Вероніка – румунка з українським корінням. Живе серед природи. Української майже не знає.

Таких, як батьки пані Вероніки у Румунії – чимало. Найдавнішим і найчисельнішим українським населенням там є не діаспора, а автохтонні українці повітів Марамуреш і Сучава, які проживають на цих територіях століттями, кажуть історики. Доказом цього є церкви, які в тих місцях діяли ще в XIV столітті, а також – українські назви сіл.

- Ще одна група українців у Тульчі, у гирлі Дунаю. Туди переселилися козаки, коли була Бесарабія. Турки їм дозволили, бо то було вільне місце, – розповідає голова Союзу українців Румунії Степан Бучута. – До 1921 року там був курінь у Дунавцях. І наймолодші українці в західній частині Румунії, які переселилися з Закарпаття в 1905-1907 роках.

На Мараморщині, яку ще називають Мараморощина, Мармарощина і Марамуреш, проживають 60% українців Румунії. Навіть наймолодші їхні групи відсвяткували 100-річчя свого проживання на цих землях. За цей час одне село розросталося в кілька. І тепер у них – практично самі українці.

Українці добре бережуть власні традиції. Навіть краще, ніж румуни румунські, жартують там. На свята, а їх місцеві влаштовують часто, одягають національні костюми, аби і молодь не забувала. За це їх і шанують. Українці – третя за чисельність нацменшина після угорців і ромів та є серед 19 нацменшин, які мають представників у румунському парламенті.

- Ми маємо право мати депутатів у парламенті. У багатьох державах не існує цього. І хоча в європейських державах не існує, але в нас, у Румунії ми маємо представника в парламенті. А головне нас фінансує уряд Румунії. Через державний секретаріат уряду фінансують наші організації меншин, не тільки Союз українців, а й інші 18 нацменшин, які є в Румунії, – каже Степан Бучута.

Завдяки цьому фінансуванню Союз українців Румунії має можливість утримувати офіси, купувати костюми для національного ансамблю і навіть авто для артистів. Кажуть, дуже хочуть жити без кордонів з Україною, щоб і самим частіше сюди їздити, і до себе українські колективи запрошувати. Відкриті кордони та мости через Тису – то вже клопіт чиновників. Над цим активно працюють обидві сторони, каже губернатор Мараморщини.

До речі, проблемами і потребами українців Румунії активно цікавиться і Українська Всесвітня Координаційна Рада. Останній візит голову УВКР Михайла Ратушного тішить.

- Ситуація хороша. Громада є, жива, зберігає свою культуру, духовність, освіту, мову, гуртується. Це ми відвідали тільки одну територію, яка  дуже близько до Франківщини, Закарпаття, Хуста, Тячева. А є ще українців доволі багато, які живуть у районі Сучави. Ми знаємо, що є невелика громада в самому Бухаресті. Багато українських студентів навчаються в Бухарестському університеті за обміном, – каже голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Ратушний.

От тільки етнічні та культурні кордони між країнами не завжди співпадають із сучасними державними. І по обидва боки Тиси часом трапляються однакові назви села, ніби й одного, тільки одна частина належить Румунії, інша – Україні.