Ведучи екскурсантів до музею, його завідувач Володимир Мойжес кілька разів кидав оком на чималеньку групу людей, що прямували за ним, і виказував стурбованість, чи помістяться всі в приміщенні. Експозиційно-конференційна зала музею виявилася просторою для першого масового відвідувача, серед якого було кілька екскурсоводів з Мукачева та істориків-любителів. Тож і не дивно, що розмова відразу почалася фахова.
Археологічний музей ім. Едуарда Балагурі історичного факультету Ужгородського національного університету (така повна назва установи) створено наказом ректора у 2004 р. На початку минулого року він був реорганізований і перенесений у нові приміщення на площі Народній, 3. Крім експозиційно-конференційниої зали, яка знаходиться у колишньому читальному залі бібліотеки економічного факультету університету, до музею входять камеральна лабораторія та реставраційна майстерня. Головними напрямками діяльності музею є допомога в організації навчально-виховного процесу, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова та пам’яткоохоронна діяльність.
Як розповів Володимир Мойжес, до минулого року музей взагалі не мав приміщення і весь матеріал, накопичений протягом десятиліть археологічними експедиціями університету, зберігався у лабораторії. Можливості його експонувати не було. Тепер завдяки зробленій навчально-експозиційній залі можна буде і експонати побачити, і навчання та конференції проводити. Зал ще недороблений повністю, не всі експонати виставлені, але студенти тут вже побували.
В експозиції представлені експонати різних епох, починаючи від палеоліту аж до пізнього середньовіччя. 99 % предметів були зібрані після 1971 року, коли була створена науково-дослідницька група, де працювали Е. Балагурі, В.Котигорошко і І. Гранчак. Під стелею в хронологічному порядку з 50-х років минулого століття і до сучасності розміщені фотографії з пам’яток, де проводилися археологічні розкопки на Закарпатті.
Перше дослідження пам’яток краю відноситься до другої половину ХІХ ст. і насамперед пов’язане з іменем історика, археолога і етнографа Тиводара Легоцького. Він, починаючи з 1877 р., самостійно починає проводити археологічні розкопки, наприклад, відкрив і дослідив опідум-городище Галіш-Ловачка (Мукачево), це найсхідніше кельтське поселення. У 1907 р. вчений створив музей історії в Мукачеві, зібравши найбільшу приватну колекцію археологічних знахідок на той час в Австро-Угорщині (близько 7 тис. експонатів). Інші дослідники І половини ХХ ст., що заслуговують на увагу - Й.Янкович і брати Зотлукали, які досліджувати і пам’ятки поховань. Поштовх у археологічному дослідженні краю розпочався після другої світової війни в 50-х роках, коли приїжджає на Закарпаття перший дипломований археолог Горнякович. Далі естафету перейняв професор Е.Балагурі, який повернувся до Ужгороду після закінчення аспірантури і почав працювати в університеті. Він вважається засновником археологічної школи на Закарпатті. Детальніше ознайомитися з археологами, які досліджували пам’ятки краю, можна у музеї, переглянувши їх фотографії та біографії.
Перша експозиція зали, що присвячена кам’яному віку Закарпаття, поки що остаточно не зібрана, але із вже виставлених речей палеоліту від 1 млн. і до 12 тисяч років до н.е. на увагу заслуговує зуб мамонта вагою більше 4 кг, вік якого приблизно 30 тисяч років. Знайдений він у Руському (присілок с. Ракошино) Мукачівського району. Ця знахідка засвідчує, що мамонти таки водилися в краї. Одна із відомих археологічних пам’яток – Королево - представлена 15 культурними хронологічними шарами і є однією з давніших пам’яток Центральної і Східної Європи взагалі.
Цікавим буде дізнатися, що саме кельти, що проникли на територію Закарпаття у 3 ст. до н.е., приносять до краю гончарство, яке запозичили у греків, а також монети. До того часу грошей на Закарпатті не було. Знайдені в Галіш-Ловачці ливарні формочки для монет є рідкісним явищем. Унікальним є і графітовий посуд, знайдений там же. Він є дорогим і однозначної відповіді для чого його використовували поки що нема. Розписний посуд кельтів на Закарпатті представлений всього двома фрагментами (Велика Бегень і Бахта).
Найбільш дослідженим в краї є городище Мала Копаня. З 1977 р. тут проходять щорічні археологічні розкопки. Із 5 га території тут вже розкопано 2,5. Тому і дивно, що найбільше знахідок саме з цього поселення. Із експонованих це: кухонний посуд характерний для даків (1 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.), столовий посуд (імітація грецького), фотографії монет (одна із знайдених унікальна і в науці проходить як тип Мала Копаня, ця монета більше ніде не відома, знайдено лише 3 такі), ритуальні речі, прикраси та предмети одягу: фібули - англійські застібки-прикраси (фібула-заготівка, знайдена на Малій Копані, свідчить, що там була ювелірна майстерня, а фібула Словенске правно відома лише 6 випадками знахідок у світі), скляні бусини і скляні фрагменти браслетів (у Малій Копані знайдено скломайстерню, що є дуже унікальним і рідкісним для варварського світу), сільськогосподарські знаряддя праці та ін.
Важливою знахідкою також є 120 гончарних печей в районі Лужанки (Астей) в Берегівському районі, що для варварського світу є колосальним. До прикладу, в Польщі знайдено 107 таких печей, а на території Румунії - 213.
