Лабіринт Захарченка

А тим часом зареєструвати на себе trademark  - це підтвердити, що, які б номінальні власники у підприємства не мінялись, справжній господар тут є тільки один.

Нагадаємо, що, говорячи «підприємство», маємо на увазі  ПрАТ «Мармуровий кар’єр «Трибушани». Ми вже писали про те, що його першим  власником  через ЗАТ «Гірничо-рудні технології» була дружина міністра Людмила. Хто не бачив: сюжет про це телепрограми «Наші гроші».

Однак мова піде не про трибушанський мармуровий кар’єр, чи навіть про мужиївський золотий (який теж входить до сфери інтересів родини міністра), а про інші, більш важливі бізнеси.

Річ у тому, що офіційними власниками ЗАТ «Гірничо-рудні технології»  (а відповідно – мармурового кар’єру «Трибушани») по черзі були Людмила Захарченко, ПАТ «Страхова компанія «Стар-полiс» і нідерландська компанія Stichting administratiekantoor LVV (залишається власником дотепер). А міністр Захарченко, нагадаємо, увесь цей час володіє торговою маркою «Трибушани». Тобто і страховики, і нідерландці міністрові – не чужі. Варто придивитись до них уважніше.

Отож. Спершу про «Стар-поліс». Минулого року ця компанія засвітилась в скандалі із Державною міграційною службою (координується міністром внутрішніх справ). Тоді виявилось, що співробітники ВВІРів змушували людей при отриманні закордонного паспорта оплачувати незаконні страховки у компаній «Стар-поліс» і «ВУСО».

Але  не ця історія зараз важлива. Стар-поліс» більш цікавий своїми корпоративними зв’язками. У 2010 році, після переможних для Партії регіонів виборів, ця страхова фірма заснувала «Банк ринкові технології». У 2012 році, щоправда, із 100% у неї залишилось лише 40% банку. На кого переоформили решту акцій банку невідомо, однак у його органах управління залишилось повно менеджерів «Стар-полісу».

ПАТ «Банк ринкові технології» виявився неймовірно успішним. Незважаючи на те, що він був заснований малесенькою страховою компанією, і бізнес вів таким специфічним чином, що аж аналітики дивувались, але результати все одно виявились вражаючими.

Приклад: підбиваючи результати фінансового 2013-року Асоціація українських банків назвала ті, які найбільше наростили активи. Фрагмент звіту її засідання варто процитувати: «Члени журі визначили ті банки, які більше за інших примножили свої активи. Головних претендентів було два: «Всеукраїнський банк розвитку» і «Банк Ринкові технології».

Лідером банківської системи виявився «ВБР» Сашка Януковича, а «Ринкові технології» посіли почесне друге місце.

Тобто реальні власники «Банку ринкові технології» закачали в свою фінустанову стільки кешу, що програли в цьому делікатному питанні лише сину президента.

І все-таки банк нас більше зацікавив не своїми успіхами, а одним таємничим його працівником – радником голови правління Андрієм Подщипковим. Більш відомий він є широкому загалу, як власник нового інформаційного телеканалу «112», який останні місяці вражає медіатусовку розмахом капіталовкладень у апаратуру.

Таємничості його персоні додає багато що.

По-перше, абсолютно незрозуміло, де Подщипков взяв стільки грошей, щоб побудувати дорогий канал. Власний бізнес у нього не найкрутіший – кілька точок з продажу мобілок у Полтаві, та й те десятирічної давності, потім робота у якомусь аналітичному центрі. І все. Зрештою, навіть на його сайті  єдине, що варте уваги – це посади радник голови правління «Банку ринкові технології» і також радник президента Київського річкового порту.

Ще серед статусів Подщипкова є президент Української асоціації бойових мистецтв «Орієнтал» в Полтавській області. Але на цьому багато грошей теж не заробиш. Принаймні в цивілізованій країні. Тим часом в статут ТОВ «Партнер ТВ», яке володіє каналом, Подщипков вніс мільйон доларів, тобто понад вісім мільйонів гривень. Не говорячи вже про поточні видатки.

По-друге, які вищі сили допомогли новому телеканалу провернути операцію із отримання цифрових ліцензій? Нагадаємо, що схема ця була унікальною навіть для України. П’ять переможців конкурсу раптом передали свої ліцензії новоутвореному каналу,  і Нацрада  з питань телебачення і радіомовлення це дозволила. Незважаючи на те, що ліцензії були регіональними, а тепер фактично злились в одну національну. І це в той час, коли інші телеканали не могли отримати бодай якийсь дозвіл на існування в ефірі після 1 січня 2015 року.

Відтак нічого дивного, що вже в листопаді минулого року справжнім бенефіціаром каналупочали називати Віталія Захарченка, а під час Майдану журналісти телеканалу потрапили в низку скандальних історій.

Але поки що залишимо телеканал і повернемось до більш системного бізнесу.

У лабіринті, який виводить з «Трибушан», є ще один банк, зовсім свіжий – «Інвестиційно-трастовий банк». Щоб виявити його, треба придивитись до теперішнього власника «Гірничо-рудних технологій», якими нагадаємо раніше володіла дружина міністра Захарченка. Це нідерландська фірма «Stichting administratiekantoor LVV», власником якої є нідерландський траст «Molade Trust Management», до якого ми повернемось трохи згодом.

Так от фірма «Stichting administratiekantoor» у 2011 році була заснована луганчанкою Валентиною Фоменко. 

Про неї можна написати не просто багато, а дуже багато. Чого бодай варта історія із спробою монополізувати ринок оцінки. Нагадаємо, що у 2012 році відбулась перша спроба завести багатомільйонні потоки на 12 фірм, пов’язаними із директором ГО «Асоціація сприяння правовій діяльності» Валентиною Фоменко і керівником юрдепартаменту цього ГО Ігорем Кушнарьовим. Але не будемо про старе.

Нещодавно Валентина Фоменко разом із ще 10-тьма партнерами заснувала ТОВ «Біруанг».

У серпні 2013 року «Біруанг» створив «Інвестиційно-трастовий банк», скерувавши в його статутний капітал 129 млн грн. Правління очолив Олександр Подолян, який до цього був радником голови правління «Банку ринкові технології». Одним із співвласників також став член ревізійної комісії банку «Ринкові технології» від акціонера «Стар-поліс» Олексій Кармазін. Тобто банки між собою виявились далеко не чужими.  Зрештою, співпадінь там більше, ніж потрібно. Інші журналісти теж помітили сполученість цих судин, занісши «Інвестиційно-трастовий банк» у категорію «кишенькових».

Взагалі, від засновників «Біруанга» бізнес-зв’язки розходяться просто-таки пучками. Наприклад, фірми з красномовними назвами ПАТ «Податковий аудит України« і ПАТ «Аудит податків та зборів України» спеціалізуються на податковому консалтингу. Вони були Створені у вересні 2011 року за часів головування Віталія Захарченка у Державній податковій адміністрації.

На цьому блукання в лабіринті поки що припинимо. Занадто він великий, щоб описати в одному тексті. Наостанок зазирнемо лише в один глухий кут, який вивів нас до зовсім вже нестандартного бізнесу: оренди державних аеропортів.

Минулого року сімферопольський аеропорт потрапив в управління нідерландській фірмі Van den Akker Holding. Конкурс був проведений настільки непрозоро, що шокував багатьох. Прозорістю не відзначилась і компанія-переможець. Зареєстрована на якогось голандця, зі штатом в одну людину і з дешевим сайтом, вона врешті відзначилась і своїм телефоном. Виявилось,  що голандський телефон + 31 20 6402803 насправді належить іншій місцевій фірмі, а саме Molade Trust Management. А це, нагадаємо, і є вищезгаданою структурою, на яку сьогодні заведені «Трибушани».

Зрозуміло, що слово Trust у назві означає, що ця структура надає послуги різним клієнтам. Однак може надавати і одному. Зрештою, це цілком можуть перевірити місцеві державні фінансові інспектори. Тим паче, що йдеться не про один державний аеропорт, а про два.

Річ у тому, що, згідно з розслідування «Дзеркала тижня», одним із презентантів проекту від Van den Akker Holding був Олексій Кочанов – директор ТОВ «Одеса аеропорт девелопмент» – структури, якій з не меншим скандалом віддали одеський аеропорт. Власник її невідомий – номінально британська компанія з кіпрським засновником і місцевими аборигенами.

Відтак, хоча реальними бенефіціарами одеської схеми називають місцевих бізнесменів Грановського і Кауфмана, ми в цьому геть невпевнені. Бо для того, щоб потрапити в схему, яку ми описуємо, потрібно бути в VIP-клубі, де кількість місць дуже обмежена.

Наостанок скажемо лише, що ми не стверджуємо, що та чи інша структура насправді на сто відсотків належить тій чи іншій людині. Мало того, в процесі роботи над масивом інформації, ми переконались, що багато структур, які впливають на економіку України,  насправді мають корпоративне управління. Такі собі кооперативи. Однак в члени цих кооперативів приймають дуже небагатьох – чоловік 5-6, не більше. Називати прізвища не будемо. Бо журналістів ще студентами вчать не писати банальностей.