Уперше з комуністичних часів на заході такого роду і такого рівня влада свідомо відмінила екуменічний молебень за душами невинно убієнних. Про це кореспондентові Закарпаття онлайн розповів єпископ Ужгородський і Закарпатський Кирил (УПЦ КП). Владиці це в середу, у відповідь на його запитання, повідомив особисто вождь місцевих «регіоналів» і, за сумісництвом (мабуть, уже недовго), голова Закарпатської ОДА О.Ледида. А тому присутність на мітингу всіх інших владних членів Партії регіонів, яка 26 листопада 2006 року разом з комуністами голосувала в парламенті проти визнання Голодомору актом геноциду українського народу, а тепер, перед відчиненими дверима Європи раптом розвернула Україну назад у напрямку примітивної азійщини, була справжнім фарсом.
Утім, абсолютно незрозуміло, чому на заході не було представників Мукачівської греко-католицької єпархії – ані владики Мілана, ані владики Ніла. Те, що не запросила влада, не може бути виправданням – на такі заходи не запрошують, а приходять за велінням серця. Принаймні, пастирі мали би бути там, де молиться їхня паства. Владика Кирил, якого теж не запрошували, був присутній на офіційних урочистостях, а потім ще й відслужив молебень біля пам’ятника репресованим у сквері коло УСБУ, де одразу по завершенні офіційної церемонії зібрався стихійно «альтернативний» мітинг, у якому взяли участь до семи десятків патріотів. Молебень за душами жертв Голодомору відслужила навіть УПЦ Московського патріархату в особі ректора Ужгородської української богословської академії Віктора (Бедя). Він з духовенством і семінаристами УУБА долучився до акції, що її традиційно організовує цього дня на роздоріжжі вулиць Волошина та Корзо громадська організація «Карпатська Січ», учасники якої і цього разу виклали зі свічок на землі надпис «ГОЛОД 32-33».
А на Театральній під час театралізованого дійства у небо злетіли тільки половина білих кульок з надписами «32-33», що символізували, мабуть, душі жертв тої Страшної Трагедії. Інші кульки, через невідпрацьований сценарій, так і залишилися в руках двох дівчаток на сцені. Як символ, ймовірно, душ, що все ще блукають у пошуках справедливості на цій землі, яка, наразі, так і не стала повноцінною Батьківщиною їх нащадків. Точніше, тієї частини, що з’явилися на світ від тих, хто ТОДІ вижив...
Велика біла свічка на площі стікала на бруківку патьоками, схожими на сльози і кров водночас...
