Київський театр ім. Л.Українки побував в Ужгороді з гастролями (ФОТО)

Історія Російської драми, так скорочено називають театр, сягає кінця ХІХ ст., коли в  Києві з'явився перший постійний театр, антреприза режисера і актора Миколи Соловцова. Офіційна ж дата народження - 1926 рік, коли рішенням Київського окрвиконкому було створено в Києві Російську державну драму, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.

Як розповіла народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка Лідія Яремчук, яка зіграла Іду  у виставі «Сімейна вечеря», на відміну від інших столичних театрів (муніципальних, приватних, театрів-студій), театр Лесі Українки  ще за радянських часів мав статус офіційного державного академічного театру. Крім них, такого ще рівня є  театр ім. І. Франка, Національна опера та театр  оперети, але вони мають менші приміщення, на відміну від їхнього – на 900 місць (3 площадки). Штат працівників теж великий, самих лише акторів близько 70. Крім того, ще є студія молодих акторів. До речі, 80 % акторів в театрі це молодь. Стосовно гастролей, то колись їздили дуже багато, на цілий місяць. Тепер такий умов театр не має, виїжджають тільки на локальні малі гастролі. Протягом вересня відвідали Одесу, Чернігів та Мюнхен. Поки їх не було на обмінні гастролі до Києва приїздив Закарпатський обласний український музично-драматичний театр. Щодо репертуару, то він у київського театру  багатющий (46 вистав)  і на різний смак: і касові, і високодуховні, і патріотичні вистави.  Але теперішнього глядача найбільше цікавлять комедії та мелодрами. Тому, не знаючи, що полюбляють ужгородські театрали, привезли касовий спектакль комедію «Сімейна вечеря» і виставу з подвійним навантаженням «Бабине літо», де  високе і смішне йдуть поряд.

Перша комедія, за словами однієї з героїнь - кухарки Сюзетти, «це гра під назвою «Дружня родина». У неї зазвичай грають після вечері. Всі ніби родичі одних, і в той же час заводять романи з іншими. І потрібно вгадати, хто чий родич, а хто - коханець. І чим більше в тебе коханців, тим більше у тебе очок». Саме вона і виграла цю гру, зірвавши непоганий куш, вміло використовуючи промахи глави сімейства, де вона мала готувати вечерю, і коханця, якого на цю вечерю запросили. Прекрасна гра акторів, гумор та винахідливість героїв викликали майже кожні 10 хвилин шквал аплодисментів у повної зали глядачів.   

«Бабине літо» ж, окрім сміху, змусило і сльози витерти. Смішна  і зворушлива історія трьох жінок, які щонеділі приходять на могили своїх померлих чоловіків. І  кожна з них переживає цю втрату по-своєму. Але час іде і доводиться прийняти непросте рішення: жити спогадами чи впустити в серце нове кохання. Сміх, сльози, любов, радість і смуток проходять через все їхнє життя, змушуючи глядача співпереживати. Цю п’єсу ставило багато американських театрів, але ні один з них не знайшов такого оригінального вирішення сценічного простору як художник Давид Боровський - стільці  в білих чохлах, які  під час сцен на кладовищі зображають надгробки, а вже в наступний момент перевтілюються в крісла і дивани в будинку однієї з героїнь, і багато багряного листя, що символізує осінь життя, втрати і радісні знахідки. 

Одну з головних ролей «Бабиного літа» зіграла заслужена артистка Росії Ганна Варпаховська (Канада), яка розповіла про теперішні тенденції у світовому театральному житті. Вистава «Бабине літо» була створена вперше і зіграна Театром імені Леоніда Варпаховського в Канаді.  Потім  вона  іншому складі перекочував в театр ім. Лесі Українки, де  25 листопада 2007 р. відбулася її прем’єра в Україні. Театр  імені Леоніда Варпаховського був ствонений в  1995 р. в Монреалі акторкою  разом з режисером Григорієм  Зіскіним і  носить ім’я видатного російського режисера, театрального діяча, педагога, народного артиста РРФСР.  У Канаді майстер комедії  живе з  1994 році, але багато їздить на гастролі в Чикаго, Нью-Йорк, Вашингтон, Москву і т.д. В Україну потрапила чисто випадково. Коли її батько у 1958 р. вийшов з лагерів, то працював в Києві в театрі  ім. Лесі Українки, ставив відомі вистави. Тоді вона навчалася в першому класі. Провчившись місяць в Україні, Ганна повернулася до Москви, де згодом працювала в театрі ім. К. Станіславського. Тепер вона співпрацює з  театром  ім. Лесі Українки, як і з багатьма іншими. Оскільки  постійного місця роботи не має, називає себе людиною світу.  Доводиться працювати і в Москві. За словами Ганни Варпаховської, в  Росії тепер йде тенденція на знищення репертуару театрів і запозичення західних принципів. Закрито 2 відомі театри: Московський драматичний театр ім. М. Гоголя і Московський драматичний театр ім. К. Станіславського. Бюджетний театр, здається, російському уряду не потрібен. В Україні інша проблема, особливо на сході – нема режисерів, не встигли виховати нове покоління, що не знає радянської цензури.  Проживши 15 років в  Канаді і США, каже, що там  поняття театру в нашому розумінні не існує.  Те, що в нас є хорошого, ми не цінуємо і нищимо, а за океаном, нашу театральну школу поважають. Кожен голлівудський актор вважає для себе честю приїхати в Нью-Йорк і пройти школу Станіславського.

Від Ужгорода у акторки залишилися гарні спогади. Була приємно вражена європейським стилем міста, набережні і центр нагадують  пані Ганні міста Німеччини, а глядач  дуже тепло зустрічає.

Кухарка Сюзетта з чоловіком, вистава «Сімейна вечеря»

Актори вистави «Сімейна вечеря» на поклоні

Ганна Варпаховська, Лідія Яремчук і Олександр Гетьманський перед виставою «Бабине літо»

Іда (Лідія Яремчук), Сем (Олександр Гетьманський) та Доріс (Надія Кондратовська) у виставі «Бабине літо»

Іда (Лідія Яремчук), Доріс (Надія Кондратовська) та Люсіль (Ганна Варпаховська) у виставі «Бабине літо»

Теги: театр, вистава

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати