Столичний погляд на закарпатські видання

ПОБАЧЕННЯ З АЛІСОЮ ТА ЧЕШИРСЬКИМ КОТОМ”

Іра ТИТАРЕНКО,
„Друг читача”, №4, 2007

Ще Фаїна Раневська зауважувала, що союз дурної жінки й дурного чоловіка веде до багатодітної родини, дурного чоловіка й розумної жінки – до стандартної сім’ї, союз розумного чоловіка й жінки – до легкого флірту...

А ось результатами союзів представників різних видів сучасного мистецтва стають надзвичайно цікаві проекти. Останнім часом переважають художницько-письменницькі проекти: „Пурифікація” Майкла Мерфі та Любка Дереша, книга „Чепухоносики” Євгенії Галчинської та Андрія Куркова, альбом „Sima painting” Наталки Сіми та Олександра Гавроша.

Проект „Пурифікація” натякає спільноті на обтяженість сучасної людини зайвою інформацією. „Чепухоносики” хочуть повернути дітям уявлення про казкове дитинство. Альбом же Сіми й Гавроша прагне нагадати читачеві-глядачеві про безцінність вічних почуттів і скарби інтимного життя.

Їхній проект настільки своєрідний, що через гармонійність поєднання творчих здобутків авторів зовсім незрозуміло, чи то картини прикрашені віршами Гаврюша, чи то поезії проілюстровані малюнками Сіми.

Знайомство з альбомом нагадує зазирання Кероллівської Аліси у Задзеркалля, де на противагу сірій буденності панує лише кохання. Власне, в Алісу може перетворитися кожен, хто захоче поблукати сторінками незвичайного альбому. Адже картинам Сіми притаманна перемога почуттів над усім: реальністю, раціональністю й логікою.

Зазирнувши в маленькі віконечка паперового Задзеркалля, вдасться поспостерігати за чуттєвими панночками з поглядом зваблених гетер, із неприкритими грудьми й мішками під очима від недосипу. Відчути впевненість та силу чоловіків, портретно зображених у „Sima painting”. Насолодитися райською красою пейзажів.

На жаль, після німого споглядання невимовно привабливих картин виникає певне розчарування, бо потрапити до паперового Задзеркалля неможливо, хоч скільки пити з чарівних горняток і їсти казкових пиріжків.

Є в книзі й славнозвісний чеширський кіт, точніше, його загадкова усмішка. Саме такими усмішками здаються вірші інтимного характеру Олександра Гавроша, що оздобили „найяскравіші віконечка” альбому. Такі собі егоїстичні ремарки справжнього чоловіка, який, зазираючи, в очі мальованих панночок, навіть не намагається промовляти друкованими рядками про їхній внутрішній світ. Адже бачить у прекрасних зіницях лише своє відображення. Проте вабить розмовами про доторки й запахи, про оксамит ніжної шкіри, про бажання кохатися й неминучість розлуки.

Неприкриту еротичність та оголеність книги можна порівняти лише з безтурботною прогулянкою Адама і Єви чарівним Едемським садом. Як і біблейські герої, чоловіки і панночки альбому будуть щасливі доти, доки не усвідомлять, що гуляють перед читачами та глядачами навіть без спіднього. Проте навіщо прикриватися – кохання не приховаєш. Тому призначення альбому „Sima painting” – для тих, хто не цурається кохання в усіх його проявах. І в мистецькому – зокрема.


„РОЗДВОЄННЯ ДОСВІДІВ”

Богдан-Юрій Горобчик,
„Друг читача”, №10, 2007

Вісім місяців шизофренії, алкоголю, „дівок”, віршів, деградації й зростання, саморуйнування й тонкої естетичності. Складається враження, що Андрій Любка потрапив до нас з іншої епохи, десь так із верленівського Парижа або з Нью-Йорка Чарлі Буковскі, не полінувавшись влитися в наш час і докладно занотувати при цьому всі свої емоції і відчуття. І хоч читаючи цю збірку, дуже часто пориваєшся скрикнути „не вірю!”, проте й вірити тут не обов’язково: що з того, що описувані стани й переживання можуть бути не Любчиними, а чиїмись: вгаданими або й вигаданими. Справа ж не у вірі, а у віршах.

Андрій навмисно епатує, насичуючи власні тексти надто вже позірними „грубощами”, надто вже відвертими картинками, надто безкраїм самолюбуванням:

„Оця закатована земля
яка дала світу
всього двох поетів до мене
Шевченка і Стуса”

Проте з плином читання до цього звикаєш, й увага перемикається на інше: на мову й образність, на афористичність і ненав’язливу сюжетність, і починаєш цінувати його поезію за свіжість, якої часто не вистачає в сучасній літературі.

Перша частина збірки, попри певну одноманітність, все ж витримана на досить високому рівні. Рвані рядки затягують у своє плетиво, як і непересічна образність, як і мовні конструкції, що зазвичай є відповідями на питання „що робити?”:

„Будити тебе вранці,
Приносити каву,
Потім дві години писати вірші,
Цілуватися,
Потім чистити зуби...”.

Ця поезія спочатку складає враження не метафоричної, а радше насичено-описової, з майже прозовою мовою, втім, згодом метафори з’являються за найнесподіваніших обставин: „...твій язик, наче ніж, по шиї”, „...я залишився один. Трагічний, як Скнилів”.

До кінця збірки складається враження, що читаєш колекцію досвідів власне Андрія Любки або ж досвідів, які десь піддивився: від майже коцаревського ”але Жмеринка ще не найбільша дупа, бо є ще Здолбунів” до майже андруховичівського „Та була не вельми красивою, як і більшість моїх жінок, але безумовно розумною. Ця не мала освіти і розмовляла на діалекті...” та відверто жаданівського: „...янголи ж думають, що мова створена для читання Біблії. Вони кажуть: грішники, б...дь, ви забули про пекло, ваші вени проступають по шкірі, наче фрески у храмах...”. Може, саме такі „роздвоєння” мав на увазі Андрій, називаючи збірку? Хтозна...

Крім верлібрів, є у збірці й чимало силаботоніки, яку автор на прикінцевих сторінках досить відверто й тенденційно лає. Тобто, не власну силаботоніку лає, а радше – абстрактну, силаботоніку як таку. Адже лаяти власні вірші – справа не надто вдячна, особливо такі променисто-усміхнені:

„Коли ми з хлопцями буваємо на пиві,
Коли повз нас проносяться дівки,
І ми такі усміхнені й сяйливі:
Спинися мить, прекрасна ти!”

І нехай „Вісім місяців шизофренії” – далеко не поетичний ідеал, але абсолютно очевидно, що жодної ідеальності Любка не прагнув: бо невже шизофренія може бути перфектною? Наче ні, зате може бути непересічною, епатажною, цікавою. І саме в таких її характеристиках можна пересвідчитись на основі цієї збірки.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати