Я думаю, що світ ще не перевівся на добрих людей. Мій чоловік Полінкаш Василь Михайлович, 17.03.1959 р.н., народився і виріс на Закарпатті, а 25 років живе в селі Зозулинцях. Він інвалід 2-ї групи, хворіє на епілепсію, у нього часті депресії через те, що наша Уланівська лікарня не має нормального невропатолога, який би лікував людей і був зацікавлений у цьому. Ми неодноразово звертались до невропатолога Мальченка і до Вознюк Тамари Степанівни, яка його увесь час лікувала, але в теперішній час світом правлять гроші, «бабки», і моєму Васі не було місця у лікарні, бо ми обоє інваліди. От і застаріла хвороба не лікувалася, почалися депресії, крім частих нападів епілепсії. Як він мучиться, один Бог знає. 30.05 о 1 год. 30 хв. він пішов з дому невідомо куди в стані депресії. Оскільки я інвалід і не можу ходити, не змогла його утримати. При ньому було пенсійне посвідчення на його ім’я, без грошей. Одягнений в темно-зелений плащ, пальто, чорний картуз, чорні миті галоші, світло-коричневі штани, ще один светр фабричної в’язки, зелений, а зверху светра полувер темно-коричневий ручної в’язки, розсічене ліве вухо, рубець над бровою, деформований ніс, і все це через хворобу епілепсію.
Можливо, хто його зустрічав, або знає місце його знаходження, повідомте.
Також він неголений, носить велику бороду з сивиною. Може, де в лікарні, повідомте, люди добрі, на цю адресу:
Полінкаш Фросина, 22036 с. Зозулинці, Хмільницький р-н., Вінницька обл.
14 червня 2006р.
Теги: