Важко пісню співати одній...

Може, є й такі. Скоріше всього є, бо життя нині таки нелегке. Бо й в редакційній пошті ще
трапляються листи, в яких нема нічого, крім претензій до влади. Але є жінки, які більше думають про духовне, ніж про матеріальне. Маю на увазі наших культпрацівників. Якось так повелося, що у всі часи в них були і зарплати маленькі, і матеріальна база в культзакладах мізерна, а вони радували нас прекрасними концертами, дбайливо збирали перлини народної творчості, вперто доводили всім, що культура — не менш важлива, ніж економіка. Достаток - це прекрасно, казали, але духовність — це святе.

Сьогодні гість нашої редакції — начальник відділу культури і туризму Ужгородської райдержадміністрації Еріка ВАЙДА.


— Еріко Амбрушівно, ваше призначення на цю посаду шокувало багатьох. А ви сама як сприйняли такий
новий виток у своєму житті?

— По-перше, за освітою я - культпрацівник і вже працювала в культурі. Район знаю добре, я тут
народилася, виросла. Живу у Сюрте. Працювати знову у культуру прийшла з радістю. Зустріли мене
по-різному. Районній владі я вдячна за довіру, колегам — за науку. А кому моя вимогливість не до
вподоби — тут нічим не можу зарадити. Я хочу, щоб культура району працювала як злагоджений оркестр,
щоб ми несли людям радість щодня, а не лише на свята, щоб не тільки веселили, а й виховували в
людях потяг до прекрасного.

— Як ви сприйняли критичні зауваження недавньої колегії райдержадміністрації? Слід визнати, що вони були таки досить гострі.

— Гострі і справедливі. Зауваження стосувалися переважно роботи дитячих шкіл мистецтв. Ми вже вжили необхідних заходів, аби ці недоліки усунути.

— Як рідні сприйняли вашу нову посаду, адже вона забирає від вас фактично весь час?

— Маєте рацію. Нема в мене ні вільної суботи. Ні вільної неділі. Але я не скаржуся. Це радість
щоденного спілкування і сплески емоцій та пісень, це - музика. До речі, в моїй сім'ї всі закохані у
музику. Дочка Вікторія — переможець багатьох пісенних конкурсів. Друга дочка теж любить пісню. І чоловік мене розуміє. Робота в культурі — дуже цікава і я, вважаю, що вона й дуже почесна, хоч не
всі її цінують. З перших днів своєї роботи на цій посаді я побувала у всіх сільрадах. Мене цікавила
думка сільських голів про їх культпрацівників.
Звичайно, ці зустрічі були різними, але дуже корисними. Наслухалася, що і на роботу не ходять
завідуючі клубами, і що недостатньо працюють з молоддю, і таке інше. Де зауваження були справедливими — ми зробили належні висновки, де ні - довелося переконувати керівників сіл, що і
від них дуже багато залежить.

— На звітному концерті художньої самодіяльності району було багато керівників сіл...

— Так, люди казали, що це вперше була виявлена така увага до районного заходу. І я була безмежно
щаслива, що сільські голови поступово повертаються обличчям до культури. А як приємно було чути
схвальні відгуки про концерт з уст поважних митців області! Значить, ми потрібні людям.

— Кажуть, ви за своїх працівників стоїте горою...

— А як же інакше? Чомусь так дійсно повелося, що культура вважається другорядною справою. На
культпрацівників можуть «навісити» багато різних обов'язків, далеких від культури, та й ще й потім
критикують. Звичайно, я розумію, що культпрацівники не можуть стояти осторонь громадського життя села, але все треба робити розумно. Скоро вибори, і звичайно, без допомоги наших працівників не обійдеться.

Окремо я б хотіла сказати про роботу наших бібліотек, якими керує Валентина Валієва. Тут все - на належному рівні, але через брак коштів багато чого не вдається зробити.

Хочу ось що сказати. Для кожної людини, ким би вона не була за фахом, головне виявити свою індивідуальність. Це закладено в кожному з нас. Кожному поколінню культпрацівників хочеться сказати своє, саме своє слово при складанні сценаріїв, виборі пісень. На звітному концерті виступало багато зовсім нових колективів, і це радує.

— Еріко Амбрушівно, не раз доводилося чути, що колективів художньої самодіяльності багато, але в
деяких співають одні й ті ж люди.

— Маєте рацію. Це стосується «Ужанки», «Цинторії», деяких інших. Що тут скажеш, вочевидь, недостатньо шукаємо нові таланти. Повірте, що і над цим працюємо. Не думайте, що самі не бачимо таких нюансів, прекрасно розуміємо, що пора і омолоджувати колективи, і більш прискіпливо підходити до підбору репертуару.

— Які колективи району користуються найбільшою популярністю?

— Це — «Дружба» районного будинку культури, ті ж «Ужанка» та «Цинторія», про які ми говорили. Це:
«Словенка» з Середнього, «Оріховчанка» - з Оріховиці, «Ритми» - з Есені, «Ружа» - з Сюрте,
«Джерело» - з Худльова, «Зустріч» - з Чабанівки. Заслуговує на похвалу новий колектив РБК шоу-балет
«Нарцис». Не можна не згадати хореографічний колектив сучасного танцю «Спей-брейк» Центру дозвілля при відділі культури у Великій Доброні.

— Дуже часто на концертах вас виручає училище культури...

— А тут нема нічого дивного. По-перше, наш район для цього закладу базовий і, зрозуміло, його учні
пробують свої сили на районній сцені. І викладачам училища також цікаво працювати з нашими аматорами сцени, адже саме на Ужгородщині вони знаходять багато своїх майбутніх учнів.

— Чула, ви стали студенткою університету культури...

— Так, я переконана, що ніколи не пізно вчитися. Я відчуваю, що інколи мені бракує знань, то ж треба їх поповнити. Знаєте, я часто пригадую слова Макаренка, що навчити людину бути щасливою не
можна, але виховати її так, аби вона була щаслива, можна. І ця місія судилася саме нам, культпрацівникам. Я часто буваю на репетиціях, на концертах різних колективів і бачу, які щасливі
обличчя в наших аматорів сцени, коли їм вдається засвоїти новий танець чи донести до слухачів нову
пісню.

— Чи погоджуєтеся з тим, що роботу культпрацівників нині треба налагоджувати по-новому, бо багато старих форм віджило?

— Звичайно, погоджуюся. Для цього треба подолати дві перепони: стереотипну, застарілу психологію
самого клуоника і зверхній погляд на культпрацівників, про що я вже говорила. Перше з другим настільки «побраталися», що важко сказати, якій з двох належить пальма першості. Пора зрозуміти, що культпрацівник не обслуговує, а виховує, що його першочерговий обов'язок не розважати, а прививати прекрасне людям. Нам вкрай потрібна допомога влади, керівників на місцях. Як моральна, так і матеріальна. Слава Богу, що знаходимо спонсорів, які і костюми пошиють, і транспорт на концерти оплатять.

— Ваші найближчі плани...

— Кожна солістка вам скаже, що важко пісню співати одній, набагато легше - в хорі, в ансамблі. Отож, прагнемо про народження нових колективів, про обмін концертами з колективами не лише інших
районів, а й областей, із зарубіжними друзями. Прагнемо гарно одягти наших артистів, придбати нові музичні інструменти.

Так, важко пісню співати одній... Тому надіюсь на взаєморозуміння своїх колег, на те, що однодумців
у мене буде більше. Ужгородщина - район передовий і культура тут повинна бути на висоті. Усім серцем прагну, щоб так воно й було.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати