Ужгородці тримають бджіл навіть на балконах і дахах

«Люди примудряються тримати бджіл навіть на балконах і дахах у містах-мільйонниках»

– Та нічого дивного в тому нема, – апелює Андрій Ярославович. – В Ужгороді зо 30 пасік, лише в нашому мікрорайоні (поблизу вулиці Капушанської) їх кілька, й на площі Корятовича є. Та що там казати, бджіл люди тримають у Дніпропетровську, Києві – навіть на балконах на Хрещатику. А в закордонних  мегаполісах ціла мережа 5-зіркових готелів приваблює туристів «фішкою» – вуликами на дахах. На чистоту меду розташування не сильно впливає. Адже щоб  підняти урожайність, у селах застосовують міндобрива, борються з хворобами та шкідниками рослин, і це все частково потрапляє в мед. У підсумку в солодкому продукті з соняшникового чи гречаного поля в степах України може виявитися набагато більше хімії, ніж у тому, що зібраний в Ужгороді. Утім, все одно концентрації там мізерні. Мої ж бджоли за раннім медом літають аж до Словаччини, де ріпак масово сіють, потім – у Боздоський парк, на липову алею тощо. Вони продуктивні в радіусі 5-6 км, але на вулицях не дуже затримуються. Чому? Бо щоб дерево добре нектароносило, земля має бути удобрена. Інакше для бджіл це своєрідний пустоцвіт. А в нас траву скосили, листя згребли – й вивезли, навіть природного поповнення органіки нема. Перший мед зазвичай відкачую на початку травня, потім – після цвітіння акації, липи, катальпи, крушини. У селі, до речі, такого розмаїття видів не знайдете, як у нас.

– Як же все-таки сталося, що ви вирішили завести пасіку в місті?

– Якось спонтанно все вийшло. Десь у 2000-му сусід, який займався бджільництвом, подарував пустий вулик. Я рік коло нього ходив, приглядався, а потім … перший рій сам прилетів! Так помаленьку й пішло. Однак це на поверхневому рівні. А на глибинному – в мене прапрадід і прадід були пасічниками, і батько зараз на Львівщині цим же займається. І книжку по бджільництву чомусь я купив ще за десятиліття до того, як почав ним займатися.

На Закарпатті пасічникам мед доходів не приносить – хіба продаж роїв

– Праця пасічника важка?

– Так. Але до цього ще треба бути й ветеринаром – адже бджоли теж хворіють. Часом така зараза причепиться, що рекомендується спалювати вулик разом із роєм, аби не передалося іншим. У мене, слава Богу, такого не було. Лікують бджіл, як і людей, і антибіотиками, і травами – пижмом, полином, деревієм, чебрецем, часником, цибулею. У першому випадку мед збирати не можна, але не всі цього дотримуються. А взагалі  коло вуликів чисто фізично за день іноді напрацюєшся не менше, ніж на будівництві. Під час відкачки меду ще й діти помагають. Саме тому більшість із тих, хто пробував займатися бджолярством, щоб із нього жити, кидають цю справу. Надто клопітно, а віддача мала. От у мене 40 – 50 вуликів. Один рій може дати від 5 до 15 л меду. Є й рекордисти, що дотягують до 25, адже бджоли теж мають свій характер. Багато залежить від того, як вони перезимували. Хоча загалом за рік карпатські бджоли й до 100 кг меду можуть зібрати, але більшість самі й споживають. Тільки на зиму 20 кг треба залишити в вулику.

– А дехто цукром догодовує…

– Тут є нюанси. Востаннє мед у кінці серпня викачуємо, а в вересні дивимося, скільки встигли наносити, чи не потрібна догодівля.  Це ж і від погодних умов залежить. Або ще влітку бджоли можуть зібрати падієвий мед. Для людини він дуже корисний, містить удвічі більше мінеральних речовин, ніж звичайний, проте для комах – заважкий, забиває їм кишечник. Бувало, я залишав у вулику такий мед, а він до кінця зими так затвердів, що бджоли просто не могли ним скористатися й загинули. Хоча, з іншого боку, зараз і цукор іноді буває якийсь хімічний, ним також можна «попектися».

–  Але ж не тільки на зиму бджолам цукор дають, дехто – і щоб мед продавати…

– Ну, це вже шарлатанство. Частіше ті, хто хоче заробляти на меді, на Східній Україні дешево купують його оптом – по 20 грн. за літр із пересилкою обходиться. Власне, на наших базарах мед, в основному, реалізують якраз перекупники. Адже якщо закарпатський пасічник радий, зібравши 10 кг із вулика, то там 100 кг – звична річ. І це натуральний продукт! Хоча, теж треба розумітися на справі, бо під виглядом східноукраїнського можуть підсунути китайський мед.  А власне закарпатські пасічники заробляють на продажу бджолиних сімей, які везуть навіть у Росію. Бо там клімат суворий, а мед дорогий (понад 200 грн. за літр), тож замість залишати на зиму 20 кг на рій, росіяни воліють щороку купувати нові сім’ї.

– А як узагалі відрізнити якісний мед від підробки?

– Гурмани й фахівці розрізнять їх на смак, але це не так просто.  Я, наприклад, помітив, що в цукровому меді карамельність відчувається. А коли свій натуральний куштую, він дуже швидко розчиняється в роті й не залишає надовго післясмаку.  Рідкий мед узимку – це теж підо­зріло, бо до кінця жовтня всі види, за винятком акацієвого й одного каштанового, кристалізуються, а от «цукровий» – ні. Утім, продавці в таких випадках запевняють, що підігріли його на водяній бані. Та навіть якщо це був натуральний мед, частіше його гріють, поставивши бідон на піч чи газ. А при температурі вище 40 градусів не просто руйнуються корисні речовини, а й утворюються шкідливі. Тобто такий мед краще не купувати.

– Бачу, у вас і лежак на вуликах є. Самі змайстрували?

– Так. Ще в старовину люди знали, як корисно притулитися спиною до вулика. А тепер така терапія знову набрала популярності, он навіть Януковичу вулики з лежанкою подарували. Мені теж захотілося спробувати, весною змайстрував таку – для себе, для рідних. В Інтернеті вичитав, що відпочинок на бджолиних вуликах нормалізує тиск, добре впливає на серцево-судинні й ревматичні захворювання тощо. Он у знайомої грижа хребта, так вона спершу не могла самостійно встати, а після кількох «сеансів» їй полегшало. Знаю, що в радянські часи був навіть дитячий санаторій, у якому малятам одягали спеціальні маски й вони дихали іонізованим повітрям із вулика. Таким чином лікували навіть астму. Коли лежиш на вуликах – також цим дихаєш, плюс біополе бджіл грає роль.

Настоянкою воскової молі лікують туберкульоз, а трутневим молочком – ДЦП

– Використовуєте й інші бджолині продукти, крім меду та лежанки?

– Обов’язково. Бджолиний пилок, наприклад, люди зазвичай купують сушеним. Його сушать, бо інакше він зіпсується, але при цьому половина корисних речовин втрачається. А я свіжий змішую з медом, і він консервується на роки. Ця паста корисна для кишково-шлункового тракту, крові, покращує психофізичний розвиток у дітей. Продукти бджільництва  взагалі комплексно зміцнюють організм, і всі болячки поступово зникають – навіть доброякісні й злоякісні пухлини. Дуже помічними також є прополіс,  маточне молочко, гомогенат трутневих личинок, про який люди мало знають. А він навіть при ДЦП допомагає. Знайома лікувала внука традиційними препаратами кілька років, а потім місяць – трутневими личинками. І від них ефект був відчутнішим! Японська й китайська медицина давно все це офіційно використовує. Або ж візьмім настоянку воскової молі. Нею й туберкульоз можна вилікувати, бо розчиняє оболонку, якою покрита паличка Коха. У мене є купа спеціальної літератури по кожному виду бджолиних продуктів. У їхній корисності пересвідчився на практиці – відколи завів пасіку, діти, а їх у мене троє і зараз вони вже дорослі, практично не хворіли, епідемії грипу в школі їх не зачіпали. Ми, фактично, до аптеки не ходимо, зате мед вживаємо щодня – вранці й увечері обов’язково п’ємо з ним чай уприкуску. 100 г меду на день для дорослого – цілком допустимо.  Але інші солодощі, звісно, слід виключити.

– А бджоли вас не кусають?

– Кусають, і часто, але я звик, набряків майже не утворюється. Більше того, в пасічників наприкінці зими вже починається «ломка» – чекають бджолиних укусів. До мене теж знайомі спеціально приходять, щоб прикладав їм бджіл. Коли радикуліт – у зону хрестця, від тиску – на плечі. Це як голко­вколювання – використовуються ті самі біологічно активні точки. Правда, є така неприємна річ, як алергія, тому якщо людину раніше ці комахи не кусали, перший раз робимо 1 укус і спостерігаємо за реакцією. Це хороша  терапія, для багатьох навіть порятунок від хвороб. Дехто тільки через це сам заводить пасіку, а за медом до мене приходять.

P.S. У Андрія Кочута, крім бджільництва, є ще й інші захоплення – він виготовляє дерев’яні скульптури з химерних стовбурів і коренів, малює, реставрує старовинні фотоапарати. Сини Андрія Ярославовича відтворюють лицарські обладунки, а дружина освоїла трудомістку, але цікаву техніку валяння шерсті й створює чудові вироби.