Солотвино, соляні шахти, озера

І ось воно — селище міського типу Солотвино. Місто шахтарів. Здавна, ще за часів Австро-Угорщини, тут видобувають сіль. Свого часу медики помітили, що шахтарі, перебуваючи тривалий час у соляних копальнях, не страждали захворюваннями органів дихання. На час мого перебування в Солотвино пощастило познайомитися із заступником головного лікаря Закарпатської обласної алергологічної лікарні. Отож, мій співрозмовник — Олександр СТУДЕНЯК. Він понад три десятка літ живе й працює у Солотвино, знає мало не всіх своїх пацієнтів: хто і скільки разів тут побував, які має захворювання і результати видужання.

— Працювати до лікарні я прийшов рівно через рік як її відкрили. У 1968 році тодішній голова облвиконкому Василь Русин вирішив випробувати запропоновану методику лікування. Спочатку при місцевій лікарні створили 200-метрову штольню. А згодом, завдяки ефективності солоного лікування, на базі відділення відкрили спеціалізовану лікарню.

Солотвино розташоване на правому березі річки Тиса, на надзаплавній терасі. На формування мікроклімату селища значний вплив має річка Тиса. Селище знаходиться на висоті 292 метри над рівнем моря. Середньорічна температура тут +8,4° С, атмосферний тиск 747 мм рт. ст., відносна вологість повітря 44%, швидкість руху повітря 0, 6 м/сек.

Головним лікувальним фактором (за матеріалами кліматичних спостережень) є своєрідний мікроклімат шахти № 8 на глибині 300 метрів. Із фізико-хімічних властивостей мікроклімату соляних шахт можна виділити три основних компоненти, яким належить визначна роль у гіпосенсибілізації організму: аерозоль кухонної соли, іонний і газовий склад повітря, особливо негативно заряджені іони і дещо підвищений вміст вуглекислоти. Важливу роль при цьому відіграють інші фактори мікроклімату, зокрема постійний барометричний тиск, низька відносна вологість, постійна оптимальна температура, відсутність бактеріальної флори та алергенів.

— Олександре Юрійовичу, ви лікуєте й оздоровлюєте одночасно і дітей, і дорослих?

— Так. Одноразово лікарня вміщує 70 хворих, у тому числі й дітей. У лікарні ви відчуєте теплоту і чуйне ставлення до пацієнтів. Медичний персонал, а це 70 чоловік, гарантує кваліфіковану медичну допомогу найвищого ґатунку.

Головним лікувальним чинником у нашому медзакладі є кількагодинне перебування хворих на бронхіальну астму та інші недуги органів дихання у підземному соляному середовищі. Мікроклімат тут унікальний: повітря насичене дрібними частками соляного пилу, низька вологість і майже вдвічі нижчий, ніж на поверхні, радіоактивний фон... До того ж, у шахті немає алергенів, шкідливих газів, до мінімуму зведений вплив електромагнітних полів. Розроблені медиками і вченими методики дозволяють досягати високої ефективности лікування. Нині позитивний результат показують майже 90% хворих, поліпшення триває від півроку до двох років. Згодом лікарі навчилися моделювати мікроклімат соляних шахт, і сьогодні вже у багатьох лікарнях України діють камери штучного мікроклімату. Пацієнти на місці користуються перевагами спелеотерапії.

— Я багато чула про чудодійні грязі і ропу соляних озер.

— Так, цілюща сила солотвинських озер приваблює усіх, хто бажає з рук самої природи отримати здоров’я. Утворились сучасні соляні озера в середині 50-х років XX століття, і на сьогодні є зоною відпочинку не тільки жителів Закарпаття, а й сусідніх областей. Ці соляні озера розташовані на південно-західній околиці с. Солотвино, в урочищі Затон, на місці старої шахти ХІІІ століття «Кунікунда», площею близько 4 гектарів. Саме озеро — неправильної форми, з островом посередині, його глибина сягає 8 метрів. Це карстове озеро наповнене цілющою водою з вмістом соли в межах 146—200 г/л і підвищеною концентрацією іонів брому. Берег і дно озера вкриті шаром лікувальної грязі аспідно-чорного кольору. Протягом року температура води не падає нижче 17°С.

Давно було помічено, що при купанні в солоній воді зменшуються болі в суглобах при ревматизмі, захворюваннях хребта, добре лікується псоріаз, легко загоюються рани. Тому щоліта в Солотвино приїжджають 500—1000 чоловік на оздоровлення.

До того ж спеціальними дослідженнями доведена відсутність у воді і грязі небезпечних для людини мікробів і грибків. У процесі лікування використовуються місцеві аплікації грязі і ропи, загальні ванни.

Галина БОЙЧУК, домогосподарка. На лікування приїхала з м. Буськ, що на Львівщині:

— Вдома я не можу обходитися без ліків. Кілька років тому лікарі поставили мені невтішний діагноз: бронхіальна астма. Відтоді вже вдруге приїжджаю до Закарпатської обласної алергологічної лікарні. Насамперед хочу сказати, що мені пощастило з лікарем. За моїм здоров’ям стежить Олександр Юрійович Студеняк. Це — лікар від Бога. Людина чемна й інтелігентна. Він оточує такою увагою, що одразу ж відволікаєшся від хвороб. Та й взагалі увесь медичний персонал тут високваліфікований і чемний. Відомо ж, що іноді не лише ліки стають у пригоді, а й оточення, добре слово, сама природа, повітря і віра у добро і перемогу. Навіть не хочу думати, що ось-ось збіжить останній сеанс лікування. Вдома сумуватиму за медперсоналом, новими друзями.

І все ж, як кажуть в Україні, краще один раз побачити.

...Автобус підвозить із лікарні до шахти спочатку дітей, а згодом дорослих. Біля шахти всі дружно одягають шлеми і халати, займають чергу до ліфта. Я ж — у джинсах і білій блузі. На мене здивовано поглядає медсестра: «У вас перший спуск? Одягніть халат, там брудно!» Я ж намагаюся переконати її, що акуратна. Та наказ медперсоналу — закон. Спуск у шахту — рівно о 20-й годині. Ще мить — кліть зачиняється і ліфт опускається! У ньому щільно розміщується сім чоловік. Суцільна темрява трохи гнітить. Поскрипуючи, ліфт опускається на глибину 300 метрів. Заплющую очі і разом з усіма шепочу «Отче наш»... З боків плюскотить вода. Вода хлюпає на плечі, голову... Нарешті ліфт зупиняється під землею. Від напівтемряви трохи моторошно. Спочатку міняємо взуття на кімнатні капці, далі перевдягаємося у піжами. І ось, нарешті, очам своїм не вірю — я у справжнісінькій казці. Це ніби сон із далекого дитинства. Я потрапила в чарівне царство. Навкруги — біло-сірі стеля, стіни. Все у дивних візерунках. Головне — кругом сіль. Під ногами сіль — мов на морі пісок. Незвичайно особливе повітря. Дихати так легко, що, здається, ще мить — і злечу. Моя нова приятелька пані Галина тут уже вдруге і погоджується бути моїм гідом. Ми йдемо довгим тунелем. Зліва штори, які розділяють кабінки. За ними — так звані палати, у яких розміщується по два пацієнти. Наша палата — №7, власне, не заблукаємо. Дитяче відділення віддалене від дорослих. Дітки вже випили чай із бутербродом у спеціальній палаті, зробили дихальну гімнастику і відпочивають. Підйом «у світ» — о 6-й ранку.

До речі, заносити сторонні предмети категорично забороняється. Я, приміром, мала клопіт, узявши перший раз невеличку торбинку з фотоапаратом, диктофоном, телефоном. Насамперед ці предмети, перебуваючи тривалий час у соляному просторі, просто-напросто пошкодяться, а головне — тут дбають про стерильність! Боронь Боже проносити якісь харчі: печиво, цукерки, овочі чи фрукти. Забороняється всяка косметика, гребінці...

За кілька хвилин дихальну гімнастику спочатку виконують жінки, пізніше — чоловіки. Далі, у спеціальному відсіку, дихають 10-15 хвилин розпиленою сіллю.

Перед сном пані Галина обіцяє мені ще одну приємну несподіванку. Підводить до заштореного відсіку — і я очам своїм не вірю: капличка під землею! Ми читаємо молитву і йдемо відпочивати.

Ось так щодня хворі спускаються у шахту й до ранку дихають соляними аерозолями. Тут не лише відновлюється дихання, а й імунітет. Стверджують, що соляне лікування допомагає і тим, хто постраждав від опіків, тут швидко розсмоктуються рубці.

Залежно від стану хворого призначають курс лікування, тобто кількість спусків у шахту. В середньому — це 18—20 спусків. Тоді лікування допомагає забути про недугу щонайменше місяців на десять. Найкраще сіль лікує дитячий організм та не дуже запущені хвороби.

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати