Останнім часом прокуратура Ужгорода радує журналістів оперативною реакцією на порушені в журналістських публікаціях питання. Це різко контрастує з прокурорською апатією в попередній період, хоча, слід зазначити, жодним чином не гарантує результату – журналісти і громадськість Ужгорода вже звикли до прокурорських прес-релізів про «взяття під контроль», які не тягнуть за собою жодних реальних наслідків.
Утім, більшість людей схильні вірити в краще, і ми в даному випадку – теж. А тому вважаємо за незайве акцентувати прокуратурі Ужгорода, що у зазначеному контексті про виділення квартири чимало запитань викликає і сама особа, а разом з тим – і діяльність директора Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради Олексія Касперова. Причому, від самого моменту його призначення в 2010 році на посаду керівника тоді ще Управління майном міста Ужгородської міської ради.
Як тоді інформували ЗМІ, «23 листопада (2010 року – ред.) відбулася позачергова сесія Ужгородської міської ради. При затвердженні структурних підрозділів вирішено розмежувати на управління ЖКГ та управління майном існуючий Департамент міського господарства, оскільки, за словами мера Погорєлова, «ми не можемо управляти ЖКГ у місті... Бютівець Колодій поцікавився новим призначенцем на керівництво майном Ужгорода, тож депутати та присутні ЗМІ змогли побачити зовсім незнайому для себе людину – Олексія Касперова, який розповів, що керував комунальними підприємствами в Києві (якими саме – не уточнив, але згодом з’ясувалося, що це було паркувальне... підприємство в Шевченківькому районі м. Києва), а також, за його ж висловлюванням, «працював у системі держрезерву», має дві вищі освіти: юридичну й економічну. Погорєлов зі свого боку підкреслив, що Касперов є його особистим призначенням, після чого депутати без жодного «проти» чи «утримався» схвалили цю кандидатуру, вочевидь, заспокоєні щодо подальшої долі ужгородського міського майна».
Тоді якось ніхто не згадував про проведення конкурсу з призначення начальника Департамента міського господарства. Та і до положень законодавства про службу в органах місцевого самоврядування ніхто особливо не приглядався. Адже всі щиро вірили, що так треба, і в необхідності даного рішення мера з метою забезпечення інтересів обласного цетру ніхто не сумнівався. А тим часом, як стверджує правозахисник Ярослав Козич, до якого за роз’ясненням звернулася редакція Закарпаття онлайн, ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачає, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення міським головою відбувається на конкурсній основі. Вимоги про проведення конкурсу також містяться і в Законі України «Про державну службу» та Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169.
Діяльність Ужгородської міськради, як відомо, малопублічна, а тому, чи потрібен був такий конкурс у випадку призначення конкретно О.Касперова і, якщо так, то чи був він проведений (бодай формально), журналістам розібратися складно. А тому, з'ясовуючи обставини вищезазначеної справи про виділення квартири цьому чиновнику, прокуратурі Ужгорода, мабуть, варто би було визначально задатися питанням щодо законності призначення на посаду людини, діяльність якої суттєво впливає на життєдіяльність обласного центру. При чому, м’яко кажучи, не завжди в позитивному контексті…
Зрештою, від того, наскільки законною була сама процедура призначення О.Касперова, напряму залежить і питання законності виділення йому житла рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26 червня 2013 року. В останньому, аби було зрозуміло, йдеться про відміну пункту 1.6 рішення виконкому від 18.01.2011 р. № 13 про закріплення квартири № 26 по вул. Собранецькій, 146 у статусі гуртожитку та укладення договору найму на цю квартиру, що складається з 2-х кімнат житловою площею 30.80 кв.м., з нинішнім директором Департаменту міського господарства.
Виникає перше закономірне питання: а як взагалі в користування О.Касперова потрапило зазначене помешкання?
Як з'ясовується, відбулося це відповідно до розпорядження міського голови Ужгорода від 09.02.2011 року №43 «Про тимчасове поселення у гуртожиток», згідно з яким В. Погорелов особисто вирішив виділити цю житлову площу сім’ї тодішнього начальника Управління майном міста Ужгородської міської ради О.Касперова.
При тому що, як стверджує Я.Козич, вирішення таких питань не належить до компетенції міського голови.
Принаймні, статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в галузі житлово-комунального господарства відповідні повноваження надано виконавчому комітету. Аналогічно, відповідні повноваження виконкомів рад у сфері використання і забезпечення схоронності житлового фонду визначені Житловим кодексом України.
Також пунктом 8 чинного на даний час Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 р. N 37 «Про службові жилі приміщення», встановлено, що «службові жилі приміщення надаються включеним до згаданого в пункті 7 цього Положення переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.».
Окрім того, п. 21 зазначеного положення встановлено: «На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет … міської… Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер (додаток N 2), який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.» На підставі спеціального ордера (пункт 21 Положення) між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності -- відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення.
Однак, що суттєво, в жодному із вищевказаних актів про видачу О.Касперову ордеру не йдеться.
Тому, закономірно, виникає питання, чи не перевищив свої повноваження міський голова Ужгорода В. Погорєлов під час вирішення питання заселення в зазначену квартиру в 2011 році О.Касперова, та чи не підпадають вони під наявність ознак діянь, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України?
Варто зауважити також і те, що в жодному рішенні не згадується та не досліджується питання, чи є сім’я Касперова забезпечена іншим житлом на момент прийняття цього рішення і чи не було вже реалізовано його право на приватизацію житла. Не має відповіді і закономірне запитання, чому одне і теж саме питання про надання квартири Касперову один раз розглядається первинною профспілковою організацією, а в іншому випадку договір найму призначається «укласти на підставі рішення зборів трудового колективу Департаменту міського господарства, протокол від 18.06.2013 р. та листа від 19.06.2013 р., згідно з поданими документами»
Словом, питань, пошуком відповіді на які у зазначеному контексті мала би зайнятися прокуратура Ужгорода, більше аніж достатньо. Більше того, всі вони вже давно були з’ясовані і висвітлені, якщо б увесь попередній період робота прокуратури обласного центру в плані контролю за діяльністю міської влади Ужгорода була системною, а не вибірковою і спорадичною.
Утім, слід розуміти, що у даному ж випадку йдеться не тільки про дотримання сухої закону, але й про елементарну справедливість. Адже, навіть якщо переглянути увесь текст вищезгаданого розпорядження виконкому, то можна побачити, що в черзі на отримання житла деякі ужгородці перебувають щонайменше з 1992 року. Серед них десятками років не можуть дочекатися реалізації свого права на отримання житла і інваліди, сироти та інші категорії соціально незахищених людей. Натомість, за логікою можновладців, як справедливо зауважували ЗМІ ще рік тому, «підстава отримати житло в Ужгороді -- не черга у 20 років, а посада начальника департамента»…
