Сфера охорони природи сьогодні набуває вагомості з року в рік. І справа зовсім не у тому, що цивілізаційні процеси примножили екологічні-природоохоронні проблеми. Питання наразі в іншому: є чи відсутня у наші дня екологічна свідомість, а з нею – екологічні культура і виховання громадськості, від яких і залежить саме масштаб, суть і складніть вирішення проблем охорони навколишнього середовища. На яких аспектах охорони природи акцентує увагу закарпатська громадькість та наукова громада – опитування.

Едуард Турис, доцент кафедри лісівництва УжНУ:

Головну проблему природоохорони бачу в її основі – правовій базі. По-перше, у нас різюча неузгодженість законодавчих документів: як на місцевому і загальнодержавному рівнях, так і з положеннями міжнародного значення. Україною ратифіковано купу міжнародних документів: наприклад, та ж Бернська конвенція. Запитання: для чого вона підписувалася Україною, якщо на неї не звертають уваги і вона, не те що неузгоджена з нашим законодавством, вона повністю йому не відповідає? Інша проблема українського природоохоронного законодавства: є закон – немає підзаконних актів, які повинні його роз'яснювати і уточнювати. З впевненістю кажу: у нас відсутня заповідна справа, бо немає конкретних положень її ведення. Це ж: детальне вивчення об'єкту заповідання та, відповідно до нього складений проект по охороні цієї території: що там повинно робитися, у які терміни, з якою метою. Без них наше заповідання більше схоже на «огородження». По-третє, українське природоохоронне законодавство «кишить» купою різної зайвої і незрозумілої інформації. У «Червону книгу» накидано все, що лише можна уявити. Затверджено нами так би мовити «новітню» «рубку переформування». Це такий собі перевинайдений велосипед, який ще давно пропонувався німецько-російськими лісівниками і плодовито реалізовувався. Потім почалися правки у цій сфері, до яких немає жодних інструкцій: ані про порядок та норми їх проведення, ані про зобов'язаних це робити. Ну що, зате нові закони є...

Арпад Крон, науковий співробітник зоомузею УжНУ:

Прогалин у системі природоохорони маса. Їх можна називати безліку. Я особисто стикався найчастіш з двома. Першою: неможливістю довести порушення і,відповідно, змусити людину – установу понести відповідальність за нього. Ось був нещодавно випадок: затефонувала жінка і повідомила, що на ринку на площі Корятовича чоловік торгує хутром...дикого кота. У розмові з нами чоловік сказав, що знайшов його, от і реалізовує. Через кілька днів, окрім шкіри кота, у нього було багато шкір червонокнижних тварин. Ну ось, спробуй доказати, що це звичайнісінький браконьєр. Друга проблема: нікому не потрібна і дуже ускладнена система оформлення документації на організацію заходів природоохоронного характеру. Наприклад, у нашій організації були ідея з виготовлення табличок з назвами дерев-родзинок Ужгорода. Ба, навіть якщо більшість містян знає, що у це липова алея, а це – магнолія,то туристам це буде дуже до вподоби. Та таке самоуправство потребує купи паперів і оббивання з ними десятки кабінетів. Те ж саме з посадкою зелені: сьогодні для того, аби висадити дерево потрібно дозвіл. Проте містом висаджено купа дерев, від яких ніякої користі, або вона мінімальна і недовговічна.

Надія Роман, студентка кафедри екології УжНУ:

Обурює неконтрольованість і безнаказаність за знищення зелених насаджень та лісових масивів у межах населених пунктів та по області. Ну, нібито і штрафи передбачні, і лісова сертифікація діє... Але настільки в «розмитій» формі, що ліміти вилову чи зрубу мають зазначатися лише офіційними установами і організаціями, а одиничні випадки,які в результаті стають глобальними, ніхто не помічає. Ось, наприклад, під час університетської практики ми повинні чітко вказувати ліміти вилучення рослин-тварин для своїх досліджень у певному регіоні. Паралельно, місцеве населення вилучає їх тисячами і для них лімітна система не діє: їм чи не відомо, або роблять вигляд що не відомо, або Держінспекція так працює.

Федір Куртяк, доцент кафедри зоології УжНУ:

Не стільки не досконала природоохоронна сфера, скільки слабка свідомість громадськості у цих питаннях. Так, придоохоронне законодавство і його реалізація справді «шкутильгають». Якщо при укладанні «Зеленої книги» враховували, що для охорони конкретного виду потрібно оберігати і його біотоп, то у «Червоній» це оминули. Та й взагалі, є потреба в охороні фауни та флори на регіональних рівнях: якщо у нас багато земноводних,то на сході їх куди менше, і там потреба їх охорони є нагальною. Є спроби укладання регіональних охоронних списків – "Карпатська Червона книга". Однак, тут, на мою думку, своя прогалина: до формування червоних списків на місцевих чи загальнодержавних рівнях треба долучати широке коло спеціалістів, адже ж планується охорона всіх різновидів фауни-флори, Потім є помітним дисбаланс, де формували списки спеціалісти, а де ні. Я вважаю, що складанням природоохоронного списку в регіоні повинна займатися обласна рада, яка для цього створює спеціальну комісію з фахівців різних галузей. Наразі цього немає. Дуже болить проблема із визначенням «лімітів» використання природних ресурсів. Вони ніби з неба беруться. Аби затвердити ліміти використання конкретного виду і визначити його репродуктивний потенціал за рік, відтак підраховувати скільки особин можна вилучати без школи популяції. Звісно, такою клопіткою роботою ті, хто визначає ліміти, не займається. Як результат – загроза зникнення,чи то повне зникнення видів. Яскравий приклад цьому: у Тисі у величезних кількостях мешкала стерлядь і її масово виловлювали у промислових масштабах. Створили Тереблівське водосховище і 300 особин перенесли туди. Як результат, у водосховищі вона не ужилася, бо ікра осіла на дно, а у Тисі вилучення всього трьох сот особин цього виду привело до підриву всієї популяції. Інший приклад: У США позаминулого століття величезними зграями жили мандруючі голуби. Коли сідали на розмноження, то займали увесь ліс. І населення, за повного безконтролю, розпорядилося: масово зрубували ліси, на яких гніздилися пернаті і вигодовували їхніми яйцями свої домашні господарства. Відтак, у 1902 році останній мандруючий голуб помер у Лондонському зоопарку. Мільярди пернатих, але коли стало 90 млн.,то цього вже було мало для відтворення усієї популяції. Цього ніхто не знав, бо ніхто не думав навіть досліджувати.

Георгій Осипинець, науковий співробітник Мукачівського еколого-натуралістичного центру:

Та до сфери природоохорони нікому сьогодні справи немає. Скільки було рейдів Держекоінспекції по збереженню первоцвітів, а продавали їх на кожному кроці... Несистематизована правова база у цій сфері: якщо діє закон про охорону виду рослин чи тварин,то має чітко діяти і система, методи відповідальності за його недотримання. Запустили оцей Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» і що? Це ніби якась свого роду гуманна послуга зоозахисникам: от вам. Нічого ж він не регулює:як травили собак, так і травлять. Навіть жорстокіше і в більших масштабах.

Теги: охорона природи

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати