Нещодавно в Закарпатській облдержадміністрації за участі заступника голови ОДА Івана Качура та заступника начальника головного управління праці і соцзахисту населення облдержадміністрації В'ячеслава Микульця обговорювали можливості працевлаштування інвалідів — випускників вищих навчальних закладів. Були запрошені студенти-інваліди, випускники вузів.
Як правило, серед вакансій, які надає центр зайнятості, є такі, що вимагають спеціальної технічної освіти, про що у переліку не йдеться. Жінці-інваліду, яка також брала участь у конференції, при спробі влаштуватися через той же центр зайнятості на місце квиткового касира було відмовлено через відсутність спецосвіти. Непродуманим залишається заповнення бланків з відсутніми вимогами до вакансії (інваліди змушені годинами долати відстані через усе місто тільки для того, щоб потім отримати відмову). А під'їзди будинків і закладів, відомо ж, об-лаштовані без врахування потреб людей з обмеженими фізичними можливостями.
У запропонованих службою працевлаштування робочих місцях знаходимо вакансії швачки, столяра, які, як згодом дізнаються інваліди, вимагають відповідної фахової підготовки. Виникає питання, яким чином центру реабілітації інвалідів, який за своїми можливостями впливу не порівняти з облдержадміністрацією, вдалося влаштувати трьох інвалідів на нормальну високооплачувану роботу, один з яких зараз працює в ужгородському відділенні «Брокбізнесбанку»? Вся справа в одному — бажанні вирішити наболілу проблему. Ось працівники центру і відправили листа у Київ, у головний офіс банку, звідки прийшов наказ про прийом молодої людини на роботу. А до того йому відмовляли через проблеми з ногами...
Звичайно, простіше видавати закони, що посилено захищають інвалідів, але які в реальному житті відповідні служби виконувати не беруться. Законодавчим актом приписано, що 4% від загальної кількості робочих місць повинні надаватися інвалідам, незалежно від форми власності підприємства. По-простому це значить, що кожна організація, державна чи недержавна, зобов'язана забезпечити інваліду робоче місце, в іншому випадку вона піддається штрафним санкціям з боку відповідних органів.
У народі недарма побутує думка, що закони видаються для того, щоб їх обходити. Приватні підприємці і тут примудрились не виконувати цю процентну норму, фіктивно приймаючи інвалідів на роботу і, приносячи їм зарплату додому, тим самим уникають різноманітних штрафів. У випадку відмови, керівники підприємств полюбляють посилатися на відсутність стажу в інваліда і відповідних робочих умов на підприємстві чи установі. По-іншому відбувається прийом на роботу в державні органи та служби, куди інвалідів не беруть взагалі, прямо вказуючи причину відмови. А державу хто каратиме?
Цікавим є положення Кабінету Міністрів, прийняте в 1996 році «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», в якому не передбачено у випускників інвалідності, що знову ж таки створює для них труднощі. Показовим є випадок з Владом Авдєєвим, випускником кафедри соціальної роботи в УжНУ, якому після закінчення навчання відмовили у видачі диплома, вимагаючи довідку з місця роботи, чого Влад, звичайно, не зміг зробити.
Олександр Бежан, студент відділення журналістики УжНУ
18 липня 2007р.
Теги: