Оксана Станкевич: «На території області сьогодні близько 70 відсотків нелегальних сміттєзвалищ»

«Пригадую, як нас «запрошували» у чиновницькі кабінети і «радили» не лізти не в свою справу…»

- Оксано Ігорівно, багато років тому ви стали одним зі співзасновників природоохоронної організації. Розкажіть, як ви до цього йшли.

- Організацію «Екосфера», яка б займалася вирішенням екологічних проблем, ми створили у 1999 році. Разом з кількома своїми однодумцями я навчалася тоді в аспірантурі біологічного факультету. На той час ми були членами громадської орнітологічної організації, яка об’єднувала фахівців  та аматорів, і час од часу брали участь у різних акціях, спрямованих на вивчення орнітофауни краю. Пізніше, у дискусіях, ми дійшли до того, що треба створити організацію, яка б займалася конкретними справами у сфері захисту навколишнього середовища. Тим більше, що ці події збіглися в часі із повенями, від яких постраждала більша частина Закарпаття. Тож виникнення «Екосфери» було свого роду відповіддю на те екологічне лихо, яке спіткало область.

- Як вам було починати?

- На самому початку створення ми уявляли, що вся наша робота полягатиме тільки у просвітницькій діяльності: освітній та інформаційній. Тобто, що ми проводитимемо різнопланові акції на екологічну тематику, а також працюватимемо з дітьми у школах та поза школою у напрямку природоохоронної освіти. Одним із перших проектів якраз і став велосипедний пробіг «Ужгород – місто молоді, туризму та велосипедів!» та освітня програма «Школа у природі». Трішки пізніше з’явилися напрямки розвитку екологічної журналістики, почали здійснювати громадський моніторинг екологічного стану водних екосистем Закарпаття. Згодом ми взялися за справу розвитку місцевих громад, зокрема, за розвиток сільського та екологічного туризму, енергозбереження, управління відходами. Приблизно тоді ж зайнялися природоохоронною адвокацією – захистом прав та представленням інтересів громад Карпатського регіону задля покращення екологічної ситуації у регіоні. Одним із проектів якраз і стали протести проти масового будівництва міні-ГЕС у Карпатах.
 
- Як на той час вас сприйняли влада та громадськість?

- На початках, коли наша робота полягала більш у просвітницькій та освітній діяльностях, це сприймалося як позитив. Адже робота з молоддю потрібна в будь-якому суспільстві і завжди. А от коли ми почали займатися вивченням кричущих екологічних проблем міста, регіону, це викликало деяке невдоволення з боку тодішніх чиновників. Пригадую, як ми проводили моніторинг води в річці Уж, обговорювали цю проблему у пресі, на засіданнях «круглого столу». Адже мова йшла про серйозні забруднення води. Мене тоді навіть «запрошували» на розмову у певні владні кабінети і наголошували: якщо хочете займатися з молоддю – займайтеся, але не лізьте, будь ласка, не в свою справу. Так само було й тоді, коли ми займалися питаннями лісів. Це викликало негатив у державних органах, які відали цією сферою. Та згодом влада звиклася з тим, що й так проводитимемо свою роботу. Зараз якогось негативу з боку чиновників не відчуваємо.

- Якими питаннями переймаєтеся тепер і які напрацювання вже маєте?

- Зараз у нас діють освітні програми з дітьми, спрямовані на дослідницьку роботу (у нас, до прикладу, є сім моніторингових груп, які здійснюють контроль води у річках), програма розвитку альтернативних джерел енергії (зокрема, це робота сонячних абсорберів для нагріву води), адвокаційні програми, а також проекти у сфері управління відходами. Крім того, невдовзі стартує програма обміну досвідом «Вчимося адвокації», в рамках якої проводитимемо тренінги і стажування для представників неурядових організацій, котрі хочуть займатися адвокацією. На етапі планування маємо кілька проектів у сфері екотуризму, вже стартували два проекти з вивчення і збереження біорізноманіття. Що стосується двох останніх проектів, то їх втілюємо у партнерстві з іншими громадськими організаціями. Також ми є партнерами Всесвітнього фонду дикої природи в Україні, зокрема, працюємо з ними в одному з проектів у лісосфері. Напрацювань маємо дуже багато, тому важко виділити кілька окремих. Наприклад, що стосується освітньої діяльності, то тут ми видали низку навчально-методичних посібників для вчителів, в яких виклали методики ведення досліджень у сфері екології, адаптовані для шкіл. Крім цього, маємо чимало історій успіху, що стосується вирішення певних проблем у громадах. До прикладу, у селах Липовець Хустського, Новоселиця Перечинського районів ми домоглися успішного результату в сфері лісокористування. У цьому ж селі Липовець допомогли громаді втілити у життя проект у сфері зеленого туризму.  Планували і здійснювали кампанію разом з партнерськими організаціями (у складі Форуму екологічного порятунку Закарпаття) проти масового будівництва міні-ГЕС у Карпатах. І якщо ще торік кожен чиновник намагався похвалитися в інтерв’ю про те, що скоро в області буде 330 ГЕС, які на 70 відсотків забезпечать регіон електроенергією, то тепер цю інформацію подають вже у зовсім іншому світлі. Мовляв, ніяких 330 станцій не буде, що в реальності мова йде лише про 10-30 об’єктів. Маємо напрацювання й за межами області. Наприклад, разом з місцевою  громадою домоглися закриття бітумного заводу у селі Лісна Тарновиця на Івано-Франківщині. Я можу ще називати й називати наші напрацювання, але скажу тільки одне – нам не соромно ні за один із проектів, які ми втілили у сфері екології та охорони довкілля.

- Розкажіть про створення Форуму екологічного порятунку.

- Ми зрозуміли, що для вирішення екологічних проблем краю громадські організації мають об’єднатися у Форум. Коли це було зроблено, ми визначили список із найактуальніших проблем регіону. Так вийшло, що тема масового будівництва ГЕС опинилася на першому місці у переліку. Тому з неї, власне, й розпочали вирішувати наші біди. Зараз ми продовжуємо працювати у кампанії проти масового будівництва ГЕСів у верхів’ях річок. Плануємо поїздки по селах, біля яких має проводитися будівництво, і проводити роз’яснювальні бесіди із населенням. Ще одне питання, яким займається Форум – це Мужіївське родовище золота. Тут бачимо два шляхи вирішення – або закрити це родовище і забути про нього, або продовжувати працювати, але так, як це роблять в цивілізованих державах. Зокрема, тут необхідно здійснити екологічний аудит, визначити коло екологічних проблем, їхній масштаб, виділити на це кошти, вирішити ці проблеми і вже тоді розробляти родовище за нормальними технологіями. Ще одне питання – це Солотвино. Ця проблема має дві складові – і екологічну, і соціальну. І от зовсім нещодавно з’явилося ще одне питання, яким ми почали перейматися. Це розробка родовища біля села Косівська Поляна Рахівського району. Тут планують добувати поліметали, як і в Мужієві. Звичайно, це матиме згубний вплив на всю долину, бо така розробка негативно впливає на довкілля. А там люди вже розвивають туризм, з якого переважно живуть. Тобто, такі проекти мають не лише негативний вплив на довкілля, але й на соціально-економічний стан розвитку та добробут місцевих громад. До речі, є інформація, що розробник родовища діє там без спеціальної ліцензії, а отже, незаконно.

«У нас нема ефективної системи не лише утилізації відходів, але й їхнього збору»

- Закарпаття називають екологічно чистим регіоном України. На вашу думку, наскільки це відповідає дійсності?

- Закарпаття відносно (!) екологічно чистий регіон. Якщо, звичайно, порівнювати нас із Донбасом, то наш регіон екологічно чистий, але якщо порівнювати із якимось із кантонів Швейцарії, то не думаю… Спитаєте, чому? Назву один з головних чинників. Це проблема поводження із твердими побутовими відходами. У нас нема ефективної системи не лише утилізації відходів, але й їхнього збору. Централізованим збором сміття охоплено лише 60% населення Закарпаття. Вся решта – у горах, у лісах, у потічках, у річках… З іншого боку, якщо система збору і є, то все одно, зрештою, вона завершується несанкціонованими сміттєзвалищами. Адже на території області сьогодні близько 70 відсотків нелегальних сміттєзвалищ. Правда, більшість з них вже не діють. А ті, що легалізовані – все одно справжні помийні ями. Це все – не є нормальною системою поводження з ТПВ. Так, в області вже прийнята Стратегія поводження з відходами на 15-літній період, але рухів у даному напрямку поки що жодних. Потрібні інвестиції.

- Останнім часом надходять тривожні сигнали із гірських сіл про масову вирубку лісів. Ви цю тему відслідковуєте?

- Цією темою займаюся із 2002 року. І чим більше працюю, то тим глибшим є усвідомлення проблеми. Ці сигнали доходять і до нас, ми їх перевіряємо, але часто інформація не відповідає дійсності. Чому? Довести нелегальну рубку лісу – надзвичайно важко. Хоча, зрозуміло, вона є. З цього питання існує багато досліджень моїх колег. Якщо у 90-х роках це відбувалося грубо і нахабно, то зараз це – вже добре відпрацьована система. Якщо ми починаємо піднімати цю тему на рівні влади, то все, на чому наголошують чиновники – самовільна вирубка лісу місцевим населенням. Але це не більше 1 відсотка від загальної кількості легальної лісозаготівлі. Справжня нелегальна деревина заготовляється під «кришуванням» відповідних органів. Скільки фактів ми задокументували і віддали до прокуратури… Але всі ці справи через якихось шість місяців були «поховані» у архівах… Я зрозуміла, що цим просто не варто займатися, бо це лише підвищує ціну питання: чим більше проблем у тих, хто займається вирубкою, тим більше йому доводиться платити, щоб закрити проблему. А, відповідно, більше треба й украсти. Натомість, ми почали займатися лісовою сертифікацією. Сертифіковане лісогосподарське підприємство бере на себе певні зобов’язання щодо ведення лісового господарства. Часом вимоги сертифікації за схемою Лісової опікунської ради є значно вищими, ніж це вимагає вітчизняне лісове і природоохоронне законодавство. Якщо ми знаходимо порушення на лісосіках, то для сертифікованих лісгоспів – це ризик втратити сертифікат. Хоча, знову ж таки, виявити масштаби нелегальної деревини – важко. Зробити це можна лише опосередковано: співставивши цифри – наприклад, скільки вирубали і скільки потрапило за кордон, скільки перероблено на деревообробних підприємствах. Але про що ми можемо говорити, якщо вся державна система вражена корупцією. Тут треба реформовувати всі галузі державного управління. Бо у корумпованій державі не може бути однієї кришталево чистої галузі.

- Чи проводите якісь інформаційні акції серед підлітків, щоб привчати дітей берегти природу?

- Два роки поспіль ми проводили акцію у партнерстві із Всесвітнім фондом дикої природи. Це були акції під назвою «Клімат змінюється! Час діяти!» та «Вода – основа життя», присвячені відповідно глобальним змінам клімату та проблемам з питною водою. Під час цих акцій на Театральній площі міста стояла мікровантажівка, яка працює, до речі, на сонячних батареях. З її допомогою демонструвалися якраз альтернативні джерела енергії, поруч проводилися вікторини, розповсюджувався просвітницький матеріал.

- Назвіть п’ять найосновніших екологічних проблем Закарпаття.

- Перша, і глобальна, це поводження із твердими побутовими відходами. Якщо говорити про «точкові» проблеми, то це Мужіївський золоторудник, лісохімічні комбінати, особливо ті, які на сьогодні є безгоспними. Зрештою, це будівництво міні-ГЕС і активізація гірничодобувної промисловості, якої, на мій погляд, на Закарпатті бути не повинно.

- Ваші прогнози: що може статися з цього через 10 років, якщо проблеми не почати вирішувати негайно?

- Що стосується відходів, то якщо проблема не буде вирішуватися, ми просто задихнемося у смітті, а Україна суттєво відстане від своїх сусідів не тільки щодо ефективності управління відходами, але й, наприклад, у галузі туризму. Щодо відвалів руди, де містяться важкі метали, на околиці села Мужієво, то тут може утворитися така собі «ракова пухлина» Закарпаття. Важкі метали через розмив будуть далі мігрувати у ґрунт, ґрунтові та поверхневі води, збільшуючи радіус забруднення. Можливий ріст захворюваності серед населення, яке знаходитиметься у зоні забруднення питної води важкими металами. Якщо говорити про міні-ГЕСи, то це справжня катастрофа. Наслідки непередбачувані, особливо на фоні глобальних змін клімату на планеті: можлива абсолютна зміна гідрологічного режиму карпатських річок, а, відповідно, і зміна мікроклімату в регіоні. Що стосується лісохімкомбінатів, то вони вже давно є міною сповільненої дії. Через 10 років питання просто поглибиться, адже цистерни, у яких тепер зберігають небезпечні речовини, роз’їсть корозія, може відбутися витік отрути у річки і станеться катастрофа транскордонного масштабу. З цим питанням вже працює Державна екологічна інспекція у Закарпатській області. І, зрештою, розвиток гірничодобувної промисловості. На мій погляд, як вже казала, ця сфера – не пріоритет області. Котрий турист прийде до нас через 10 років, якщо всі гори будуть у промислових розробках?  Тим паче, що сьогодні турист приносить простим закарпатцям набагато більше грошей, ніж промислова сфера.

Теги: Станкевич, екологія, сміття, туризм

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати