В Ужгород на відкриття відновленого гарнізонного чехословацького цвинтаря у мікрорайоні Шахта часів Першої світової війни наступного року запланований приїзд європейських делегацій. За умови, що до того часу – а відкриття кладовища заплановане як один із заходів з відзначення 100-ої річниці з початку Першої світової війни – цвинтар таки набуде того вигляду, який мав ще десятки років тому. Бо ж наразі справа з відновлення кладовища «застрягла» на півшляху: на заваді, як це часто трапляється, стали бюрократичні перешкоди та бажання можновладців «вищого рангу», чиновників міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабміні, роботи з упорядкування здійснювати «в обхід» громадської організації «Спілка Чехословацьких легіонерів», представники якої вже з 2010 року опікуються гарнізонним цвинтарем, розповів голова «Спілки чеських легіонерів» Богдан Пилипів.
Упорядковувати кладовище громадські активісти почали ще 2010 року – аби знайти порозуміння у питанні збереження та відновлення історичного місця, на Закарпаття навіть приїжджали представники Чеської Республіки. Відтак, розпочалась пошукова робота активістів в архівах та початкові кроки з очищення території на той момент вже закинутого й забутого місця поховання понад тисячі загиблих вояків. Поховання на кладовищі, розповідає Богдан Пилипів, здійснювалось як у часи Першої світової війни, так і в міжвоєнний період, так і на початку Другої світової війни. Поховані тут переважно військовослужбовці, але є серед захоронених і цивільні особи – санітари, фурмани, медсестри.
«На цвинтарі з початку Першої світової війни і до 1939 року було поховано понад 1300 людей, представників 14 країн світу. Нам вдалось віднайти детальну інформацію про кожного похованого тут: ми знаємо їх імена та прізвища, дані про родичів, відомі місце і дата народження, віросповідання, причина смерті, і навіть, чи сповідався загиблий перед смертю… Пошуки у кількох випадках увінчались взагалі несподіваними результати: ми відшукали і встановили близько 30 похованих тут, які десятки років вважались безвісти зниклими. Скажімо, похована на кладовищі жінка Євка Місяйло – працюючи в архівах, ми віднайшли інформацію, що, працюючи санітаркою, дівчина у 1915 році загинула від туберкульозу. Більш як 95 років її родичі не знали, куди пропала дівчина! І таких випадків маємо близько 30», – розповів Богдан Пилипів.
Гарнізонний цвинтар в Ужгороді взірця 1939 року
У книгах втрат зустрічається чимало відомих на Закарпатті приізвищ, як то Ледида, Фенцик та деякі інші
За 3 роки кропіткої пошукової роботи, розповідає активіст, опрацьовано безліч архівних матеріалів, зібрано світлини з різними ракурсами кладовища, які відображають його вигляд на час приналежності Закарпаття до Чехословаччини. Аби відновити цвинтар у тому вигляді, який він мав до «періоду забуття», активісти проводять роботу у кількох напрямках: налагоджують зв’язки із небайдужими до пам’яті предків родичами загиблих, виходять на уповноважені в цих питаннях владні органи інших держав, розробляють ескізи майбутнього меморіалу, підтримують контакт із чехами, які найперше й пообіцяли патронат у справі відродження занедбаного кладовища. Наразі, каже Богдан Пилипів, чеська сторона забезпечила фінансування на близько 280 тисяч гривень, натомість, на впорядкування лише однієї могили знадобиться порядку 2-2,5 тисячі гривень.
«Йдеться про комплекс робіт – виготовлення надгробків, облаштування огорожі, мощення доріжок, відновлення паркану, встановлення вуличного освітлення і, в перспективі – забезпечення відеонагляду. На кожну могилу маємо на меті установити автентичний хрест або плиту – співвідносно віросповіданню загиблого і його національній приналежності. От, наприклад, є ж випадки захоронення на кладовищі 7 мусульман: 5 боснійців зі складу австро-угорської та 2 – з російської імператорської армії. Так от нині ми вже надіслали звернення на ім’я головного муфтія України із проханням відрядити до нас людину, хто б нас проконсультував з приводу того, як має виглядати плита чи надгробок на мусульманській могилі. Бажання долучитись до відновлення місць захоронень своїх родичів виявляють їх нащадки – австрійці, німці, італійці. Нам потрібні не так гроші від них, як їх безпосередня участь: ми готові надати всю віднайдену фактичну й візуальну інформацію, допомогти практично – виготовити і ескіз могили, і табличку на хрест чи надгробок», – розповів Богдан Пилипів.
Хоч роботи з впорядкування місця останнього примирення військових, котрі воювали по різні боки барикад, тривають вже кілька років, нині йдеться тільки про розчищення території від буйної рослинності у вигляді стіни кущів і багаторічних дерев. Зрізання дерев і витравлювання буквально стіни кущів гербіцидом проводилися поетапно. Жодних земляних робіт із прокопуванням вглиб тут проводити не можна, каже голова Спілки чехословацьких легіонерів: «в архівних матеріалах згадується про поховання тут близько 30 загиблих від черевного тифу, є і понад десяток випадків смертей від холери. Відтак, механічне видання коренів неприпустиме – ніхто не дасть гарантії, що разом із коренем не буде «витягнуто» на світ якусь заразу».
Кладовище на момент поливання гербіцидом улітку минулого року
Величезний шмат роботи на цвинтарі активістами вже пророблено, однак, основна її частина – із виготовленням і встановленням надгробків й автентичних хрестів, створенням табличок із надписами мовою її загиблих носіїв, монтажем меморіалу із тисненням імен усіх похованих на кладовищі – ще попереду. Остаточно завершити всі роботи до 2014 року, коли до Ужгорода на заплановане відкриття відновленого кладовища завітають іноземні делегації, в принципі можливо, каже Богдан Пилипів. Якби не бюрократія на місцевому рівні і цілеспрямоване твердолобе бажання «солювати» у відновленні історичної та культурної спадщини офіційного, але некомпетентного, за словами активіста, Києва. Богдан Пилипів нарікає: увесь час, поки тривали розшуки, столиця відмовчувалась. Тепер же почалось якесь «перетягування канату» із намаганнями представників міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабміні в обхід, без співпраці із організацією, яка своїми силами і власним коштом вже здійснила колосальну роботу, у строки, що залишилися, завершити розпочате не ними ж.
«Ніхто з Києва не хоче йти з нами на контакт, ми маємо інформацію, що із проханням працювати в архівах представники Кабміну до іноземних послів та аташе звертались лише нещодавно. Тоді як у нас вже є на руках всі необхідні відомості і ми маємо вже готовий проект відновлення кладовища, ескіз меморіалу. Виходить, що до останнього часу «наверху» просто не володіли ситуацією, і зараз тільки починають десь якось рухатись. Але поки там рухатимуться і гальмуватимуть роботу на місці, знову у нас все заросте кущами й деревами, доведеться повертатись до початку», – каже голова Спілки чехословацьких легіонерів.
Місцева влада, тим часом, із реакцією на ситуацію, що склалась із подальшим облагородженням цвинтаря, також не дуже поспішає. Так, офіційного листа із проханням надати ділянку із розташованим тут кладовищем в оренду Спілці до кінця 2014 року спілчанами було направлено на ім’я міського голови Ужгорода більше місяця тому. Однак, і понині клопотання залишається без відповіді, розповів один з «опікунів» гарнізонного кладовища, голова депутатської комісії з питань розвитку туризму й міжнародного співробітництва Павло Чучка. За його словами, оформлення оренди наразі є гострою необхідністю: «Щоб була можливість спокійно проводити відновлювальні роботи, профінансувати предметний шмат землі на карті і потім відзвітувати, наприклад, перед чехами, за їх 27 тисяч євро. Коли ж кладовище вже остаточно завершать, його буде передано на баланс міської ради – як один з об’єктів культурного й історичного надбання. Питання мало б вирішуватись на найближчій сесії міської ради, але чи буде винесено на розгляд – будемо бачити».
Зацікавлення темою відновлення гарнізонного цвинтаря Києвом підтверджує головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба, проте, на якому етапі це «зацікавлення», достеменно і йому невідомо. «Ми відправляли на Київ картографічний матеріал щодо розташування кладовища, щоб київські проектанти мали можливість розробляти пропозиції. Були відповідні запити від фахівців міністерства культури і мінрегіонбуду. І, наскільки мені відомо, зараз у Києві розробляються проектні пропозиції з благоустрою цвинтаря», – розповів головний архітектор міста. При цьому зазначив: треба враховувати, що відновленням і впорядкуванням кладовищ, тим більше, якщо йдеться про міжнародне поховання, займається уповноважений орган при Кабміні (ймовірно, якраз і йдеться про міжвідомчу комісію у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при – авт.), відповідні роботи повинні здійснюватись спеціалізовані структури. Тому, за його словами, «Перед тим, як давати якісь дозволи, треба чітко зважити – що саме ми хочемо там мати, бо ж це поховання і до цього треба дуже важно ставитись».
Наразі, за рік до власне його відкриття в оновленому вигляді, цвинтар все ще виглядає як пустир із поодинокими уламками старих надгробків, залишками винищених гербіцидом кущів і випаленими вогнем пнями дерев. Як швидко і коли саме розпочнеться друга і основна частина роботи – з монтажем на той час вже виготовлених меморіальних плит, встановленням пам’ятних хрестів, прокладанням доріжок, обнесення парканом і облаштуванням освітлення – залежить від багатьох чинників. У тому числі – від бажання влади різних рівнів встигнути до визначеної дати і готовності співпрацювати з громадськими організаціями, основним профілем діяльності яких якраз і є приведення до ладу старих історичних захоронень.
Цвинтар станом на травень поточного року