Юрій Лизанець, ЗАТ "ЖПП", м.Ужгород: Що хочу — те і ворочу!

Як і кожний новоспечений власник чи розпорядник державного і громадського добра, Лизанець Ю. М., скориставшись цілковитим безладом у державі і будучи абсолютно переконаним у повній безвідповідальності за будь-які вчинки, почав діяти адекватно ситуації: дере й бере, привласнює й розпродує те, що йому по праву не мало б належати. Житловий фонд – це плоди людської праці, їхніх умілих і вправних рук. Пан-товариш Лизанець над робітниками-будівельниками начальникував. Начальникує й досі, але вже над тією нерухомістю, яку створили колишні його підопічні.

Господарює з розмахом і дуже впевнено. Гуртожитки, в т. ч. по вул. Бородіна, 14, взагалі прибрав до рук – на ці об’єкти у нього є документи на права власника. Керуючись ними, новий власник гуртожитку по вул. Бородіна, 14 пан Лизанець та директор Пилипець В. В. встановили непомірну і нічим не вмотивовану плату за проживання у ньому. У відділі цін стверджують, що вона у десять разів перевищує встановлені нормативи. Як з цим миритися? Адже людям ще й за комунальні послуги нараховують плату, не завжди виправдану: кількість використання води і світла – все мотається на загальні лічильники – індивідуальні пан Лизанець забороняє встановлювати. Бо тоді доведеться платити і тим, хто мешкає тут без прописки, і тим працівниками ЗАТу, що мають тутешню прописку, але не платять ні за що – ні за проживання, ні за спожиті послуги. Адже використане ними йде на загальні лічильники, а воно щомісяця розбивається на всіх мешканців. Така арифметика. А це значить, що всі правлінці закритого акціонерного товариства, зловживаючи службовим становищем, живуть на чужих горбах. До братії правлінських дармовиків їхній голова додав ще тих, кому дозволено жити тут нелегально – без прописки.

То ж і не дивно, що багатьом уже набридло спостерігати за беззаконням, яке твориться під маркою закритого акціонерного товариства, і люди зорганізувалися в громадську ініціативну групу, яку очолює Дідик Марія Іванівна – багатодітна мати.

Це вона нещодавно на сесії міськради виступила з такою промовою, від якої на душах у багатьох присутніх зробилося гірко й сумно – сумно аж за край.

Багато хто задумався над тим, що, можливо, й справді хитромудрий голова правління ЗАТу придумав схему накопичення боргів, щоб мати причину спекатися і тих, хто заважає йому правити без зайвих клопотів, і тих, хто волочить біду за бідою і через нестачу коштів не матиме змоги захистити свої громадянські права.

На цей раз пан Лизанець помилився. Виступ голови громадської організації гуртожитку Марії Дідик на сесії міськради набув широкого розголосу. Ми вирішили не оминати цієї теми. Нехай знає громадськість, як із волі одного горе-керівника та суддів будь-яка сім’я може опинитися без даху над головою. Пан Лизанець тим, у кого накопичилися борги, дозволу на подальшу прописку не давав. Домагався через суди рішення, згідно з якими цих боржників виселяє.

Як запевнили члени ініціативної групи, звільнені квартири офіційно продаються адвокатам, суддям, родичам. Одну з квартир займає директор гуртожитку пан Пилипець В. В. (приблизно 75 кв. м), про який йде мова, іншу – директор гуртожитку, що по вул. Загорській, 26, пан Сабо Й. Й., за яким, кажуть, значиться і квартира на вул. Загорській.

Отже, одні можуть володіти кількома квартирами у різних кінцях міста чи навіть області, як, наприклад, працівники ЗАТу, а дехто з великими сім’ями змушений товктися на 36 м2 – в один блок поселяють дві великі чужі сім’ї. Можна уявити собі, як „комфортно” їм живеться у такій тісняві.

Члени ініціативної групи розповіли мені також про залякування і погрози на свою адресу, і наводять окремі висловлювання. Вони звучать приблизно так: „Ви сидите на пороховій бочці. І сук, на якому ви сидите, ви собі зрубали своїми діями”. „І мотика стріляє, якщо треба. І цегла на голову може впасти!..”. А це вже явний натяк на фізичну розправу. Я б порадила написати групову заяву на адресу начальника УМВС міста Ужгорода – мало що може трапитися.

На сьогоднішній день пан Лизанець чинить „розправу” над Марією Дідик – матір’ю шести дітей, найменшій із них всього дев’ять місяців. Ця активістка – борець за встановлення справедливості уже пережила чотири суди. Перший – у 2000-му році – пан Лизанець програв. До честі судді Леміша О. І., який не дозволив виселяти багатодітну сім’ю з гуртожитку і виніс рішення, згідно з яким сім’ї Дідиків суму нарахованого їй боргу було перераховано.

Та пан начальник продовжує тероризувати сім’ю пані Марії. Зараз у суді знову вирішується питання виселення її з гуртожитку та стягнення з неї незаконного та необґрунтованого боргу у сумі 27 тисяч гривень. Від соціального захисту ця сім’я на правах малозабезпеченості отримує всього 92 гривні допомоги. Шість ротів треба щодня нагодувати, для них час від часу треба й одяг придбати і в школу відрядити.

А оборудистому керівнику дуже кортить чим скоріше „наступити на горло” тим, хто мав би найперше від нього отримувати сяку-таку допомогу. Та йому до того зась. Він – пан. Він є власником багатого житлового фонду. Йому вільно робити все: обрахувати, вмахлювати, заграбастати і продати.

То ж до честі, совісті і милосердя подібних маніпулянтів нічого апелювати – ці поняття вони давно загубили у шурхотінні „зелені”, якою набивають кишені і за рахунок якої накопичують статки. Так народжуються українські багатії. Так відбувається деградація особистості – це факт, підтверджений життєвим досвідом. Про це свідчить один красномовний факт, почутий від мешканців гуртожитку, що по вулиці Бородіна. Ось він: голова правління ЗАТу поїдом їсть, принижує при кожній-ліпшій нагоді, штрикає докорами одну з активісток громадської організації – Замлинську О. В., за те, що їй Бог не дав дітей. Їй він каже так: „Мовчи, бо по тобі є рішення на виселення. А на твоє місце є хороші люди”.

Нам не відомо, чим керувався апеляційний суд, виносячи рішення на виселення. Відсутність у цієї миловидної жінки дітей не є тим аргументом. У пані Олександри немає жодної заборгованості за комунальні послуги. А це значить, що в наших суддів, схоже, не верховенство Права бере гору. Це ж до якої низької планки деградації треба опуститися, щоб принижувати гідність людини, топтатися по найсокровенніших почуттях?!

І головне – через що? Бо не хочуть дальше бути придатком до чийогось збагачення.

У боротьбі за торжество справедливості люди, скривджені диктатором Лизанцем Юрієм Миколайовичем, сподіваються на кращі часи. Звичайно, за підтримки голови міськради Сергія Ратушняка, команди його кваліфікованих юристів та небайдужих до доль простих людей депутатів. З цією надією і відправляли на сесію міськради голову громадської організації гуртожитку, виступ якої справді шокував присутніх у сесійній залі.

Якщо цьому конфлікту не дадуть належної оцінки ті, хто це повинен робити, якщо поді-бних Лизанцю Ю. М. зловмисників вчасно не схопити за руку й не обірвати золоту жилу, якою пливуть великі гроші, осідаючи в кишенях липкоруких ненажер – це значитиме, що Україна не правова держава, а суцільний коловорот вседозволеності і беззаконня.

6 липня відбулося чергове засідання міськрайонного суду щодо незаконності приватизації будівлі гуртожитку по вул. Бородіна, 14 ЗАТ „ЖПП”. Він мав вирішити долю багатьох мешканців вищезгаданого гуртожитку. Суддя Данко В. Й. виніс ухвалу про закриття справи без розгляду, не маючи належних на те причин. Мешканці не здаються і далі будуть захищатися в рамках закону.

Ужгородською міською радою створено комісію по виконанню рішення XLIV сесії міськради від 16.09.2005 р. щодо прийняття в комунальну власність гуртожитку по вул. Бородіна, 14. Сподіваємося, що комісія приступить до роботи і закінчить її належним чином.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати