Угорська преса: метаморфози під впливом іноземного капіталу

Чи можна уявити, щоб іноземцям належали такі європейські національні медіа-бренди як французька Le Monde, італійська Figaro, німецькі Frankfurter Allgemeine Zeitung, Der Spiegel або швейцарська Neue Zurcher Zeitung? В Угорщині до середини 1990-х років більшість вітчизняних друкованих видань перейшла до рук саме іноземних інвесторів. І досі базу власників угорського ринку преси формують аж ніяк не вітчизняні, а швейцарські, німецькі, британські та фінські підприємства, найбільші з яких - Sanoma, Ringier, Westdeutsche Allgemeine Zeitung (WAZ), Axel-Springer, Daily Mail and General Trust (DMGT) та Marquard Media.

Як регіональні та центральні газети опинилися в руках іноземців? У чому ж "гріх" угорських соціалістів? Відповідь проста: в тому, що вони організували приватизацію друкованих видань таким чином, щоб, з одного боку, жодне з них не потрапило до кола інтересів вітчизняних політичних груп; з іншого, щоб жоден зарубіжний покупець без їхньої участі не міг стати монополістом на ринку регіональної преси. За словами дослідника друкованих ЗМІ Ласло Зелді, при цьому соціалісти "керувалися не стільки принципами забезпечення вільної преси, скільки політичною доцільністю".

Найспритнішою серед іноземців у процесі приватизації виявилася німецька компанія Springer, яка купила 9 із 19-ти обласних газет. Найбільшим її конкурентом стала також німецька компанія Westdeutsche Allgemeine Zeitung (WAZ), до власності якої перейшли чотири задунайські обласні газети. У трьох східних регіонах Угорщини обласні газети придбав австрійський Funk Verlag. Крім них угорські регіональні видання купили французька медіа-група, британський лорд, а також німецька компанія Bertelsmann, яка, зрештою, придбала одне з центральних ЗМІ - газету "Нейпсободшаг".

Приватизація обласних друкованих видань мала здебільшого позитивні наслідки. Зокрема, можна говорити про раціоналізацію всього процесу підготовки, формування й поширення друкованих ЗМІ. Якщо до приватизації кожна редакція мала свою друкарню, то після переходу їх до нових власників випуск 4-9 газет було сконцентровано в одному з регіональних центрів.

Зламали й державну монополію на розповсюдження преси. Виявляється, власникам багатьох регіональних друкованих видань загальним накладом 150-200 тис. примірників вигідніше, на відміну від центральних газет, поширювати їх власними силами.

До того ж, змінився тип друкованих видань, які сьогодні поступово перетворюються в сімейні газети. Це означає, що в них менше, ніж у типових "політичних" видань, стресової інформації. Проте більше публікацій практичного характеру, з місцевого життя, що цікавить як малюків, так і батьків, а також представників старшого покоління. Багато спорту, розваг, різноманітної місцевої інформації, інтерв'ю зі знаменитостями, описів гімнастики для хребта, рецептів здорового харчування - ось далеко неповний перелік змісту сімейних газет. Це, однак, не суперечить угорським традиціям, оскільки саме місцеві газети передплачувалися й 50-70 років тому.

Ще одна важлива ознака приватизованої преси - велика кількість оголошень і реклами, що межує із ірраціональним сприйняттям. Показовим є девіз в одній із периферійних редакцій: "Стаття - це елемент, який розміщується між двома рекламами". Якщо редактор робить газету прибутковою, то може на власний розсуд добирати собі журналістів, формувати теми та жанри публікацій.

Водночас, те, що більшість обласних газет потрапила до рук іноземців, дало змогу дистанціювалися від впливу вітчизняних політичних сил, зокрема від виконавчої влади. Тобто вони стали менш залежними, ніж центральні видання. За визначенням соціолога Пала Томаша, якщо місцева газета - це міжнародне явище капіталовкладень у пресу, то центральна газета - це явище політичного капіталовкладення. З цього випливають і певні негативні наслідки: працівник регіонального ЗМІ стає фінансово залежним від іноземного власника.

Більшість місцевих газет зарубіжної форми власності відрізняються від будапештських видань насамперед політичною нейтральністю. Периферійна, регіональна преса, перебуваючи в руках зарубіжних інвесторів, не стала рупором тих чи інших політичних сил. Дотримуючись традицій преси англосакського характеру, зарубіжні власники запровадили, зокрема, принцип рівновіддаленості від політичних позицій та право автоматичної адекватності. Тобто, подавати крім позиції автора ще оцінки опонентів.

Можна собі уявити, яких зусиль треба було докласти редакціям колишніх партійних газет, щоб із точністю до рядка надрукувати на своїх сторінках тотожний обсяг тексту для двох чи трьох представників місцевого політичного бомонду! Вимога такого роду точності призводила на практиці навіть до анекдотичних казусів. В одній із обласних газет редактор зробив кар'єру лише завдяки тому, що, як учитель математики, перед здачею газети до друку міг очами точно визначити, скільки місця чи рядків на шпальтах видання отримала та чи інша партія. Якщо він був черговим редактором, то наступного дня після випуску газети не протестував жоден із місцевих партійних босів.

Цим самим в минулому обласні партійні газети з їхніми "залізобетонними" постулатами вийшли на той рівень плюралізму, коли з появою на їхніх шпальтах думки впливової особи автоматично додавалися позиції інших представників чи політичних сил. Крім усього, зараз місцеві редактори залежно від потреб намагаються залучати до роботи публіцистів як мінімум двох різних політичних симпатій - соціал-ліберального та консервативного гатунку. Щоправда, останнім часом перевага все ж надається незалежним публіцистам, які дистанціюються від політики, утверджуючи в периферійній пресі "прохолодніший", раціональний англосакський тип письма.

Теги: преса, газета, журналіст

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати