Іван Гашпар. Антропологічні особливості русинів-українців Закарпаття

Автор зібрав величезний матеріал з різних місцевостей України. Зокрема, в околицях Чернігова і Білої Церкви досліджено 205 осіб, у південній частині від Львова – 202, на території Закарпаття – 800 осіб. Зібраний матеріал дозволив автору провести порівняльну характеристику і зробити відповідні висновки.

Дослідження були зроблені у чотирьох (за визначенням автора) районах області: перший тягнеться від Ужоцького перевалу через долину Лютої до нижньої течії ріки Уж, другий – від Веречанського перевалу до Мукачівської рівнини; третій – територія Гуцульщини (сучасний Рахівський район); четвертий – внутрішнє пасмо, яке переходить у велику Угорську Низовину  (низинний район).

Дослідження показали, що племінні антропологічні ознаки навіть сусідніх сіл часто зовсім різні, що свідчить, на думку Я. Гашпара, про те, що заселення Підкарпаття і заснування тут сіл проводилося без плану і з різних місцевостей. Як ілюстрацію своєї думки автор наводить такий приклад: племінний склад села Люта є у великій мірі тотожним до племінних ознак русинів галицького боку Карпат, у той же час у недалеко розташованому від Лютої селі Чорноголова зустрічаються типи, схожі до марамороських; це зв’язано з тим, що частина населення Чорноголової справді прийшло з Марамороша .

Я. Гашпар робить висновок, що в антропологічному типі підкарпатських русинів, незважаючи на розмаїтість у деталях, можна встановити певного роду закономірність: між населенням північної частини (комітат Уж) переважає праслов’янський, а між населенням південної частини (Мараморош) – динарський тип . До цих головних племінних типів прилучаються ще й інші складові частини (східно-балтійські, альпійські, північні, передньо-азійські, туранські і медитеранські). У смузі, яка умовно розділяє північну і південну частину області, два головні антропологічні типи поступово переходять один в одного і перемішуються. Поданий племінний образ русинів, як вважає Я. Гашпар, відрізняється від групового поділу етнографів, які ділили русинів як Галичини, так і Угорщини на три групи: лемків, бойків і гуцулів .

Дальшою закономірністю, на думку автора, є те, що антропологічні особливості русинів, по ходу від галицької України в напрямку Угорської низовини поступово змінюються і в жупі Угоча стоять уже близько до племінного вигляду мадярів . Хоча у цих місцевостях і панує руська мова, але у племінному вигляді людей з погляду антропології з’явилися характерні ознаки угорського типу: східно-балтійський і туранський. Але ці східно-балтійські елементи, які є однією із складових частин і росіян (великоросів), прийшли сюди від фінської раси ще в стародавні часи, тому угорські русини за своїм походженням, говорить Я. Гашпар, є в безпосередньому зв’язку з галицькими русинами, українцями, а не з великоросами .

Ведучи мову про різні варіації племінного образу українців Закарпаття, зумовлені міграційними хвилями, дослідник подає факт побутування в північній частині долини річки Тересви і в гуцулів багатьох елементів північного антропологічного типу і такі варіанти динарського типу, які зустрічаються в південній Австрії . Ці елементи перейшли до русинів під впливом німецьких колоністів XVIII ст. Медитеранський тип зустрічається в незначній кількості і дуже розсіяно. Сліди цього типу подибуються і між галицькими русинами, але в Закарпатті, особливо Мараморощині, під впливом мандрівних румунських пастухів цей тип найпоширеніший .

В кінці роботи, як її підсумок, вчений робить дуже важливий висновок: підкарпатські русини мають спільні основні елементи східних слов’ян, але між цими границями по походженню вони найближче стоять до галицьких русинів . Цей справедливий і науково доведений даними антропології висновок Я. Гашпара, якого важко запідозрити в особистій симпатії до українців, спростувати не просто навіть тим, хто взагалі не визнає ніяких наук.