Обсерваторія УжНУ – єдина в Україні спостерігає за некерованими супутниками Землі. Тут усе ще займаються високими технологіями та науковими дослідженнями, хоча не мають за це ні подяки, ні визнання від рідної держави. Ужгородські науковці мають у своїх базах унікальні розробки та відкриття, які спростили б виведення в космос штучних супутників Землі. До нас навіть по допомогу звертаються інші держави. Україна, кажуть у лабораторії, могла б використовувати наші дослідження й вигравати міжнародні гранти чи проекти. Проте поки що це залишається незатребуваним…
Ужгородські науковці першими побачили перший штучний супутник Землі
Більш ніж півстоліття тому в Ужгородському, на той час державному, університеті заснували лабораторію космічних досліджень, її очолила Мотря Братійчук (ця жінка протягом 42 років керувала станцією, мала чималі заслуги в науковому вивченні космосу. За це й присвоєно малій планеті під номером 3372 її ім’я). Як і у всьому Радянському Союзі, тоді цей об’єкт був засекреченим і працював виключно на завдання з центру. Перше завдання надійшло 6 жовтня 1957 року – за два дні до того на навколоземну орбіту вивели перший штучний супутник Землі, який поклав початок космічної ери в усьому світі. «Військові «вели» цей супутник у радіодіапазоні, а ми мали «зловити» його в оптичному режимі, – розповідає науковий керівник лабораторії Віталій Єпішев. – Тому 6 жовтня Мотря Братійчук зібрала своїх студентів, щоб відстежити об’єкт. Шістьом найкращим учням видали спеціальні годинники, аби зафіксувати час проходження. Троє з них, відверто кажучи, якось розгубилися, але зрештою всі зібралися й на фоні конкретної зірки зафіксували проходження супутника, визначили час, усе занотували. ...А за дві хвилини побачили ще один об’єкт, його також занотували й у закодованому вигляді відправили інформацію в Москву. Звідти прийшла відповідь, що мав бути лише один об’єкт, і який із них супутник – незрозуміло, можливо, в Ужгороді допустилися помилки. Та вже за якийсь час, коли супутник відстежили в Пулкові під Ленінградом, там також побачили два об’єкти на орбіті. Тоді почали аналізувати дані й з’ясували, що за супутником летіла ступінь ракетоносія, яка відкололася. У Москві визнали: військові відслідковували супутник за допомогою радіосигналу, а ракета жодних сигналів не давала, тому вони й не знали про це. Нам тоді прийшла відзнака і премія. Це означало, що ужгородці не помилялися, а навпаки, дуже добре й чітко виконали свої завдання». Власне, так і вийшло, що першою професійно зареєстрованою точкою сліду першого супутника Землі на карті зоряного неба в Центрі управління польотами космічних апаратів була визнана саме та, яку наніс на карту тодішній студент III курсу, а пізніше професор фізфаку УжНУ І. Алєксахін.
За інформацією сайту кафедри оптики фізфакультету УжНУ, в кінці 70-х років ХХ століття колектив лабораторії УжДУ зайняв ведучі позиції в галузі розпізнавання невідомих космічних об’єктів. Встановлення потужної фотокамери СБГ і своєчасні розробки спеціальних методик дозволили ужгородським науковцям понад 15 років, практично до 2002 року, залишатися на передових позиціях у мережі спостережень геостаціонарних супутників (ГСС), яка існувала на території СРСР і СНД. «Загалом на початку 90-х років минулого століття ЛКД стала чи не єдиним колективом на теренах колишнього СРСР із таким унікальним за складом апаратурним комплексом і відповідною різнобічною тематикою, яка добре відповідала вимогам часу в області спостережень за штучними супутниками Землі та використання їх результатів», – додає керівник лабораторії.
Також Лабораторія космічних досліджень УжНУ відзначається ще й тим, що тут було проведено першу лазерну локацію на території Радянського Союзу, застосовано метод фотографії.
Паралельно з науковими дослідженнями на базі факультету відкрили аспірантуру й почали готувати молодих науковців – за неповні 40 років роботи лабораторії спеціалізацію по астрофізиці закінчили близько 400 випускників фізичного факультету УжНУ.
По допомогу до ужгородських науковців звертаються з різних країн
Але добра історія – не значить хороше сьогодення. З незалежністю Україна втратила зв’язки, можливості для використання унікальних розробок. Наука почала занепадати. Та ж доля спіткала й лабораторію космічних досліджень – її наукові розробки справді унікальні, але оскільки в державі загалом бракує коштів на вивчення космосу й подібні речі, всі ці досягнення поки не затребувані. Попри це, ужгородські науковці залишаються єдиними в своєму роді, бо мають таку базу розробок, якими не може похвалитися жоден подібний центр України. Про це розповідає сам Віталій Єпішев: «Крім нас, завдання відслідковувати некеровані штучні супутники Землі (ШСЗ ) виконують і Львівська та Одеська обсерваторії. Вони також є університетськими обсерваторіями, проте ми йдемо попереду них, оскільки не тільки виявляємо ШСЗ й фіксуємо їхнє місцезнаходження, а й робимо обрахунки, аналізуємо траєкторію руху тощо. Для цього маємо спеціальні програми, які розробляли впродовж попередніх років і які себе зараз часто виправдовують.
«Приміром, у серпні-вересні 2010 року до Ужгорода надійшов запит через Київ, коли втратив керування єгипетський супутник «EgyptSat», до виготовлення якого мало відношення наше КБ «Південне», – розповідає В. Єпішев. – Гарантію на супутник давали на 5 років, а тут за 3,5 року він вийшов із ладу. Це загрожувало Україні великими штрафними санкціями та втратою авторитету. На основі фотометричних спостережень із різних українських пунктів, які всі зібрали у нас, ужгородські науковці за допомогою своїх унікальних розробок і програм провели всебічний аналіз поведінки на орбіті ШСЗ «EgyptSat» у позаштатній ситуації. Тоді вдалося виявити навіть такі нюанси, які згодом допомогли Україні відстояти свої позиції та не виплачувати великі штрафи. Керівництво «КБ «Південне» тоді обійшлося скромним листом, у якому зазначалося, що «…допомога з боку ЛКД мала велике значення в умовах відсутності інших джерел інформації». Хоча насправді саме ужгородці тоді врятували їхнє ім’я».
За відстежений ужгородцями «Фобос» росіяни подякували всій Україні
За якийсь час також в Ужгороді розбиралися в причинах виходу з ладу російського супутника КА «Фобос-грунт», який мав летіти на Марс. Росіяни звернулися до всіх українських обсерваторій по допомогу, оскільки не змогли справитися самі. Тоді так само відстежити змогли у Львові, але в Ужгороді не тільки побачили, а й проаналізували та виявили, що супутник став повністю некерованим. Завдяки цим даним росіяни отримали повну картину по ШСЗ, а відтак написали листа на Прем’єр-міністра Азарова з подякою за допомогу у виявленні причини дестабілізації супутника.
Такі кроки, за словами керівника лабораторії, стали можливими після того, як науковці установи розробили метод, поки єдиний в Україні, спостереження за некерованими супутниками на орбіті, складання прогнозу їхньої «поведінки». «Досі існувала думка, що штучний супутник, виходячи з ладу, просто обертається на орбіті, поступово уповільнюючи свій рух, – каже В. Єпішев. – Проте ми відслідкували, що це не так: на ШСЗ має величезний вплив Сонце – від його «руху» змінюється траєкторія супутника, його коливання – він розгойдується неймовірно. Якби ці дані враховувати, то сьогодні можна було б уникати дуже багатьох проблем. Причому такі досягнення знадобилися б усім науковцям світу, особливо при розробці нових ШСЗ. Річ у тім, що навколоземна орбіта нині дуже засмічена і супутниками, і їхніми частинками (китайці додумалися підривати ті супутники, які вийшли з ладу, й це спричинило нові проблеми: де раніше літав один супутник, зараз літає мільйон уламків), і виведення кожного нового супутника – надзвичайно тонка й складна робота. При цьому наші практичні дослідження мали б велике значення, бо нині при розробці супутників в Україні використовують тільки теоретичні знання. Проте наші розробки поки що нікому не потрібні…
Із фінансуванням лабораторії справді сутужно. Більшість її працівників ентузіасти, тут на двох ставках нині працюють четверо людей. Для них нічні патрулювання біля телескопів – сенс життя. «З 1991 року кількість працівників лабораторії зменшилася утричі: з 36 до 12 фахівців. Серед них нині у нас працює тільки троє молодих спеціалістів віком від 23 до 27 років», – скрушно розповідає керівник лабораторії Віталій Єпішев. Він має сподівання тільки на нове керівництво університету – може, разом удасться достукатися до Міністерства освіти України й пояснити, наскільки вагомою й потрібною є Станція космічних досліджень в Ужгороді.
Наталія Петерварі, Закарпатська правда