Закарпаття 2004 – 2014. Прелюдія свободи

Все частіше експерти проводять паралелі між тим, як відбувались останні парламентські вибори і потім – довибори у місцеві органи самоврядування, з подіями 10-річної давності. На тему «повторень в історії» Закарпаття онлайн коротко поспілкувалося з політологом, керівником Закарпатського інституту політичних досліджень Віктором Пащенком.

– Вікторе Володимировичу, то все ж: що мається на увазі, коли йдеться про аналогії нинішніх місцевих виборів і виборів у Мукачеві зразка 2004 року? 

– У цьому разі доцільно говорити навіть не тільки про власне мукачівські вибори 2004 року, бо ж це вже був, так би мовити, «пік» ситуації, яка на той час склалась у країні і «вилилася» в Помаранчеву революцію. Більш предметно, більш вагомо все ж говорити про період підготовки до тих виборів, починаючи з 2002 року – період тотального «закручування гайок» на всіх рівнях, період максимальних зусиль влади утриматись на своєму місці. Коли, через різні способи тиску на президента Кучму, ключовим з яких був касетний скандал, головою Адміністрації президента став Віктор Медведчук і проголосив гасло «Влада сильна як ніколи». На догоду прагненням себе увіковічити, серед іншого, було ухвалене «славнозвісне» рішення Конституційного суду про третій президентський строк. Обґрунтування і звернення до нього готував не менш «славнозвісний» Сергій Ківалов. Тоді ж були спровоковані й розгромлені під час шевченківських днів заворушення «Україна без Кучми», відкриті кримінальні справи і засуджені з десяток їх учасників. На ті роки припадає і перша спроба посадити Юлію Тимошенко… Тобто, влада не цуралась жодних методів досягти поставленої мети – через судовий тиск, через Конституційний суд, через прямі репресії, обшуки. І ось сьогодні спостерігається реставрація отих методів влади з метою будь-якою ціною «втриматись у кріслі». А до всього – ще й за допомоги тих же «дійових осіб»...  

– А якщо оцінювати ситуацію в розрізі Закарпаття?

– Закарпаття для влади тодішнього періоду, зокрема, Медведчука, взагалі було особливою територією: звідси він розпочав свій політичний шлях, тут перебував його найближчий соратник Іван Різак та найзапекліший ворог – Віктор Балога. У тодішніх подіях – і напередодні виборів і власне на виборах 2004 року – наша область виступала певним полігоном, де влада намагалася довести свою «всесильність», продемонструвати регіональним лідерам-політикам, що влада дійсно «сильна як ніколи». Тому, починаючи з 2002 року, і закарпатські політичні діячі відчули владний тиск. Хтось, як наприклад, нинішній очільник Закарпатської ОДА Олександр Ледида і його заступник Іван Качур, не витримували і переходили на бік влади (у 2002 році нинішній «губернатор» очолював на Ужгородщині районний штаб «Нашої України», Качур – перечинський штаб цієї ж політсили). Так само перетягти у владну більшість, тим самим вибивши з команди Ющенка ще один «штик», намагалися й Балогу. Або, якщо це не вдасться, знищити його як політичного діяча. На цьому й була побудована політична «передвиборча» боротьба на регіональному рівні – довести, що влада вирішує і контролює все. Та ж сама мета переслідується і тепер, до того ж, зі згадуванням все тих же прізвищ. У 2002 році на боці влади грав й «губернатор» Геннадій Москаль, який нині полюбляє підкреслювати свою опозиційність. Хоча якраз його руками прагнули змінити «нашоукраїнське» керівництво обласної ради на чолі з Іваном Іванчо. Потім за невдачу і відмову від «безпрєдєлу» він був покараний і змінений на цілком відданого Івана Різака. Посаду начальника обласного управління міліції нині, як і в період виборів 2004 року, знову обіймає Василь Варцаба. Одним із найактивніших «бійців» тодішньої влади був Іван Чубирко, родич Медведчука. До речі, обоє вони – і Варцаба, і Чубирко – після президентських виборів  2004 року переховувалися довгий час у Росії, а в Україну повернулися, фактично, з приходом до влади Януковича.

– Але ж відомо, чим завершились мукачівські вибори тоді, тож, виходячи з уроків історії, можна прогнозувати повторення ситуації наступного року?

– Гадаю, що так воно й буде – будь-який авторитарний режим завжди повторюється в методах утримання влади. Хтось із колишніх фігурантів зробив для себе висновки і вже вдруге не «наступить на ті ж граблі». Наприклад, Віктор Русин, який донедавна очолював закарпатську міліцію, а в 2004 році був заступником Василя Варцаби, на останніх парламентських виборах відмовився бути учасником передвиборчих авантюр. Когось історія не особливо чомусь вчить: у 2004 році мукачівську міліцію очолював Валерій Дерновий, який нині посідає посаду керівника міліції Черкащини, де на останніх виборах також мали місце невизнання результатів аж на двох округах, нищення бюлетенів, як і в Мукачеві 10 років назад. Але, паралельно з агресивними діями влади, слід також чекати і на людський спротив: тоді, в 2004 році, Мукачево фактично перетворилося на форпост відстоювання права місцевого самоврядування, передову ланку боротьби за справедливе волевиявлення. Українці, закарпатці зокрема, володіють за великим рахунком хорошою рисою – толерантністю і терпимістю. Знають, що владу потрібно змінювати легітимно, шляхом голосування, і підуть, і проголосують. Але якщо почнуться видимі фальсифікації, підтасовування, заворушень не уникнути.

Узагальнюючи все сказане ще раз хочу підкреслити, що боротьба за Закарпаття – це боротьба за контроль над західними воротами України в геополітичному сенсі: або їх закрити на міцний замок, або навпаки широко відкрити для співробітництва. Недаремно в Мукачеві у 2004 році були бойовики з Придністров’я, інших гарячих точок. І це не легенди, бо я особисто дискутував з ними на геополітичні теми. А питання вибору проєвропейського чи євроазійського вектора по суті зводиться до одного: ставлення до корупції, яка широко розквітає в умовах закритого суспільства, починаючи від Газпрому і закінчуючи дитячим садком. Або мінімізується в умовах відкритості та громадського контролю. Все інше демагогія, яка має на меті відволікти людей від ключової проблеми…

Теги: вибори, Медведчук

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати