Пам’ятники Ужгорода: конфронтація

А відтак, виникають певні проблеми, найперше – із обліком скульптурних форм, визначенням відповідальних за їх охорону і догляд. Так, після прикрого випадку вандалізму, що стався з пам’ятником Бокшая та Ерделі, «випливла» дивна річ: пам’ятник, який мистецтвознавець Михайло Сирохман називає «однією з кращих фігурних скульптур Закарпаття», «висить у повітрі». Так, одразу після виявлення пропилу на шиї бронзового Ерделі до міськради був доправлений лист за підписом голови обласного осередку спілки художників України Бориса Кузьми «з проханням зробити у сквері освітлення і забезпечити охорону, бо ж пам’ятник є муніципальною власністю міста». Але, вивчивши архівні документи, головний спеціаліст служби охорони культурної спадщини Маріанна Собран заперечує: пам’ятник не входить в перелік охоронюваних містом об’єктів, на жодному обліку не перебуває. Більше того – у телефонній розмові з представниками обласної служби охорони культурної спадщини з’ясувалось, що пам’ятник не відноситься і до компетенції «області».

А далі – спрацювала «ланцюгова реакція»: зібравши відомості про пам’ятники і скульптурні композиції Ужгорода, Маріанна Собран відзначає, що більшість з них взагалі необлікована, відтак, не відомо, перебуває на балансі області чи міста. Ще кілька скульптур(-ок), які з’явились в Ужгороді в останні роки, взагалі встановлені без жодних погоджень із відповідальними службами і не проходили розгляду науково-художньої ради при Ужгородській міськраді.
 

Впорядкування Ужгорода міні-скульптурами в обхід науково-художньої ради?

Питання пам’ятників відтак і стало одним із основних для обговорення на останньому засіданні науково-художньої ради міста. Найперше – міні-скульптури Михайла Колодка: будучи членом науково-художньої ради і знаючи про процедуру, що передує встановленню будь-яких скульптурних форм (тим більше, в центрі міста), скульптор просто нею нехтує, нарікають члени науково-художньої ради.

Як зауважував під час засідання головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба, «Деякі активісти, нібито опікуючись містом, діють за тактикою «на випередження». Спочатку пам’ятник зробили, потім в обхід фахівців у телефонному режимі домовились з мером, ніби він і не проти, а далі просто ставлять громаду перед фактом, відкриваючи нову скульптуру. Це непорядок, елементарна неповага до міської влади і міської громади. І не важливо, вдалий пам’ятник, чи ні».

Натомість, скульптор Михайло Колодко – іншої думки. Каже: науково-художня рада є дорадчим органом і ніякого юридичного впливу не має. «Науково-художня рада хіба що забезпечує поради фахівців, як можна краще зробити те чи інше на благо міста. І, якщо визначати проблеми, якими найперше має перейматись рада – це, безперечно, проблема сіті-лайтів і засилля реклами в центрі міста», – розповів Михайло Колодко. Додав, що якраз скульптурки цю місію у багатьох випадках і виконують: «Наприклад, завдяки одній зі скульптур нам вдалось добитись, щоб було знято сіті-лайт. Просто підійшли до власника, сказали, що в цьому місці буде скульптурка, і сіті-лайт заважатиме». Крім того, каже скульптор, деякі зі скульптурок, як от у випадку зі Свободкою, сприяють відновленню хоча б невеликої частини міста. «Свободка знаходиться у доволі прохідному місці: сходами, на перилах яких вона стоїть на пішохідному мосту, користується щоденно багато ужгородців. Наразі отой «п’ятачок» практично в аварійному стані, і скульптурка ніби провокує на його ремонт. І є результат – нині вже ведуться перемовини між двома організаціями щодо відновлення сходів і майданчика, тож після реконструкції ми плануємо назвати відремонтований майданчик площею Свободки і визначити його як найменшу площу в Європі. Таким чином, можна сказати, що Свободка виконала свою місію – «впорядкувала» хоча б маленький шматок Ужгорода».

Новаторство і активність, бажання зробити щось на благо міста – тільки вітається, зазначають фахівці. Але виключно за умови порад із експертами, адже, за словами головного архітектора Ужгорода Олександра Шеби, «активісти не можуть знати всієї ситуації в місті: може там, де вони встановили скульптурку, мав бути, наприклад, герб міста. Або йде магістральний газопровід. Це добре, що люди хочуть за власний кошт, за кошти меценатів робити якісь цікаві і добрі речі в плані благоустрою, але все має відбуватись цивілізовано. Скажімо, містобудівельна рада також є дорадчим органом, однак, працює нормально: якщо члени ради не підтримують ту чи іншу пропозицію, дозволи на будівництво не видаються».

Крім того, встановлювати будь-які пам’ятники та скульптури у першому-ліпшому місці, де приглянулось, неприпустимо і з мистецької точки зору. «Встановлення будь-якої скульптури має ще й архітектурний аспект. Має бути вдалий архітектурний контекст. Наприклад, у випадку з скульптуркою Глюка – якесь співвідношення тої бронзи до каменя, конфігурація каменя…  У попередніх розмовах про скульптурку йшлося, що на кам’яній брилі будуть відтворені серпантини, джип по них ніби виїжджатиме. В реальності ж стоїть просто кам’яна тепша, відірвана від контексту. Ну, їде автівка нібито в бік Перечина, а ти там сам собі домислюй, що ото художник їде в гори. Є великі мінуси в тому – технологічні, конструктивні і так далі», – зазначав під час засідання науково-художньої ради скульптор Василь Роман.
 

В Угорщині скульптурки проходять погодження, а у нас – «система хвора»

Науково-художня рада при Ужгородській міській раді діє вже не перший рік, до її складу входять переважно знані в краї митці й архітектори, як от, наприклад, Борис Кузьма, Василь Свалявчик, Іван Небесник, Одарка Долгош, вже згадуваний Василь Роман. Покликанням науково-художньої ради, згідно з рішенням виконкому, є «розгляд та прийняття висновків стосовно створення публічних творів мистецтва, архітектурно-художнього благоустрою міста, сприяння відтворенню його історичного середовища». Однак, судячи з усього, окремо взятим людям для створення і встановлення «публічних творів мистецтва» висновки експертів нецікаві і непотрібні?

На відповідне запитання у скульптора Михайла Колодка є своя відповідь. На його переконання, «У творчості правила взагалі неписані. Досить почитати історію, щоб зрозуміти: підлаштовуватись під якісь правила митцю – це навіть гірше, ніж самогубство. Взагалі ж на кожну ідею, наприклад, створення пам’ятника, є тисячу прекрасних варіантів втілення. От уявіть собі, що на розгляд подаються виключно хороші варіанти. І коли обговорюються і «відсіюються» хороші з метою вибрати кращий, це, як на мене, непотрібна гра. У мистецтві немає канонів. І коли хтось говорить про якісь зауваження, то, знову ж таки, як на мене, це глупо. Зауваження можуть бути тільки у тебе до себе, коли ти працюєш і знаєш, що робиш, коли ти стоїш за кермом цього процесу».

Михайло Колодко переконує: ні він, ні члени громадської організації UNgANG, за сприяння та підтримки яких здійснюється «довготривалий» проект з урізноманітнення міста скульптурками, не мають на меті набуття слави. «Я не переслідую мету поставити якомога більше скульптур, наша мета – це популяризувати Закарпаття, просувати його  імідж як багатого на культурні події краю. А ще скульптурки – це наша відповідь на теперішню ситуацію: у нинішніх умовах неможливо зробити хороший пам’ятник. Тобто, потреба в суспільстві є, але немає можливостей створити коштовний пам’ятник, пройти процедурно всі погодження – на шляху до кінцевого результату втрачаються кошти, та і за результатами конкурсів, як правило, визначаються не дійсно достойні митці, а ті, хто має «потрібних знайомих». До скульптурок були Шевченки, Духновичі і Волошини… Ми ж робимо маленькі скульптури, які не потребують суттєвих витрат, не мають фундаментів і встановлюються там, де не заважатимуть – переважно на перилах. За потреби ж, якщо людям не подобається, їх завжди можна зняти».

За словами скульптора, на користь бронзових фігурок, встановлених в Ужгороді, говорить і те, що копії деяких із них нині проходять погодження для встановлення в Угорщині. Так, копію фонтану «виробництва» Михайла Колодка, який встановлено у Виноградові, а також скульптури Ігнатія Рошковича, який віднедавна «проживає» на площі Театральній в Ужгороді, подаровано в угорське місто Егер та у столицю Угорщини Будапешт відповідно. У цей час скульптури проходять необхідне погодження в аналогічних нашій науково-мистецькій раді органах. За словами Михайла Колодка, «там все працює, і погодження проходить нормально, у нас же система «хвора», неправильна».
 

Надалі встановлення будь-яких монументів – компетенція міської влади

Напевно, десь скульптор таки має рацію: система, може, й не така «хвора», але дійсно не працює, тож окремо взяті митці поки ще мають можливість діяти на власний розсуд і керуючись власним смаком. Але «градус незадоволення» не згідних із тим, що відбувається, в тому числі, й авторитетних представників творчої й мистецької еліти, досяг «критичної точки». Найгірше ж, як зазначав на засіданні науково-художньої ради заступник міського голови Ужгорода Юрій Бєляков, що «даються можливості вирішувати такі питання обхідним шляхом. Значить, треба напрацювати метод, вдосконалити і випрацювати процедуру».

Тож на одне з наступних засідань виконавчого комітету Ужгородської міської ради має бути винесений проект рішення про нові правила встановлення будь-яких скульптурних форм та пам’ятників у місті. Згідно з проектом, рішення про встановлення публічних творів мистецтва ухвалюватиметься виконавчим комітетом тільки після розгляду пропозицій щодо встановлення науково-художньою радою. «Той чи інший об’єкт виноситиметься на затвердження виконкому за наявності витягу з протоколу засідання науково-художньої ради. Разом з цим, одразу мають бути представлені ескізи, проектна документація. Відтак, якщо виконком дає погодження, в тому числі, на місце розташування, автор може виготовляти копію в об’ємі. Без рішення виконкому жодні мистецькі твори публічно не встановлюватимуться», – запропонував Юрія Бєляков.

Як розповіла головний спеціаліст служби охорони культурної спадщини Ужгородської міської ради Маріанна Собран, проект рішення наразі доробляється. Спочатку проект рішення, за її словами, буде виставлено на офіційний сайт міськради для громадського обговорення, затим – винесено на засідання виконавчого комітету. Разом з тим, паралельно складатиметься реєстр, в якому будуть обліковані всі меморіальні дошки, скульптури і скульптурки, пам’ятники міста.

Тож, якщо проект рішення буде проголосовано, вже у найближчому часі Ужгород матиме перспективу впорядкування найрізноманітніших, часто-густо не облікованих, із невизначеним статусом, монументів. А заразом – і перспективу встановлення нових пам’ятників і скульптур цивілізованим шляхом: із врахуванням порад експертів щодо архітектурного контексту в цілому, форм і пропорцій зокрема, вдалості місця розташування і потрібності в тій чи іншій частині Ужгорода саме тієї скульптури чи того пам’ятника.

Теги: пам’ятник, скульптура, Собран, Ужгород

28 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати