Вони пережили Голодомор

Родина у 1924 році переїхала до Кіровограда. Батько Зінаїди Гнатівни працював робітником, а мати була домогосподаркою. У сім’ї було четверо дітей: 3 хлопців і одна дівчина.

У 1932-1933 роках був страшний голод. Навесні люди помирали прямо на ногах. На дорозі лежали тіла мертвих людей. Їх підбирали і вивозили. Із сім’ї ніхто не помер. Батько працював робітником, а їм давали 150 гр. хліба на добу (на дітей нічого не давали). Ми, діти, ходили зі старшим братом збирати траву, лободу, комиш, очерет. Старший брат Олександр врятував нас від голоду. Очерет, — пояснює Зінаїда Гнатівна, — ніжніший при споживанні, ніж комиш. Горобців, жаб, — усе їли. Батько також був опухшим, але вижив. У мами були золоті сережки, і вона обміняла їх у торгзіні на продукти. Так дожили до літа, а там уже був врожай зі свого городу, який ми з нетерпінням чекали. У роки Голодомору померла бабуся Зінаїди Гнатівни, Стрільбицька Марфа Василівна. «Вона назбирала колосків, поїла і померла від цього», — згадує оповідачка. Дружина батькового брата назбирала колосків для діточок, так її за це засудили на 10 років. Вона відбула в таборі весь термін.

Зінаїда Гнатівна також пригадує, як мама говорила, що на вокзалі перевантажували зерно, яке везли кудись: працював горілчаний завод. Але людей туди не підпускали і близько. «Стояли солдати із зброєю і відганяли всіх. У влади була мета — відібрати від людей золото (так тоді говорили). Адже у торгзінах було все. У кого було золото, тому легше було вижити», — говорить вона. Серед людей ходили різні віршики про ті часи, серед них жінка навела той, за який їхню сусідку засудили до в’язниці:

Сидить баба на рядні

І рахує трудодні.

Порахувала трудодні

І получила кіло жита.

А те жито продала,

В колгосп гроші віддала…

Старший брат, Олександр Палій, генерал

Для їхньої родини, яка жила на околиці міста, біля річки, було легше знайти якусь поживу. Тим же, хто мешкав у центральній частині, було набагато важче, пригадує Зінаїда Гнатівна. Старший брат Зінаїди Гнатівни, Олександр (1921 р. н.) воював у роки Великої Вітчизняної війни і дослужився до генерала, генералом став і її молодший брат, автор книг про видатних діячів козаччини.

До Мукачева приїхала у 1948 році.

— До цього, — говорить вона, — я працювала у Волинській області за путівкою ЦК комсомолу, а чоловіка —військового офіцера — направили на службу у Мукачево. Тут Зінаїда Гнатівна працювала у військкоматі та райпобуткомбінаті.

За матеріалами книги «Відгомін трагедії» (Спогади мукачівців, які пережили Голодомор 1932-1933 років в Україні»

Теги: голодомор, Ліхачова, жертви

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати