"Ходіння по муках" інвалідів Великої Вітчизняної війни

А що відбувається вже на другий день після 9-го Травня, протягом 364-х днів року, аж до наступного 9-го Травня? Гадаю, варто розповісти хоча б дещо. Головна проблема для ветеранів, звичайно, це ліки та лікування, які необхідні їм нарівні з хлібом насущним. Як відомо, це зараз занадто дорого, бо є платним для всіх громадян України. В т. ч. і для ветеранів війни з їхніми „недержавними” розмірами пенсійного забезпечення.

Так ось, нещодавно одному з інвалідів ВВ війни терміново потрібно було пройти лікування у Київському офтальмологічному „Центрі мікрохірургії ока”. А оплата там, попри обіцяні пільги, для „недержавного” пенсіонера виявилась захмарно висока. Чесно кажучи, прямо недоступна. І от цей чоловік вимушений був переступити через себе, забути за сором і піти по колу „з шапкою”, як кажуть у народі. Хоч це було дуже важко людині, яка ще при своєму розумі та свідомості. Бо ветеранські організації не мають можливості щось зробити з цього приводу. Звертався і до районної та обласної держадміністрацій. Остання, щоправда, виділила 500 грн. Решту коштів ветеран здобув жебракуванням між добрими людьми. Бо лікування у зазначеному центрі з різними доплатами, враховуючи вартість ліків тощо, обійшлося понад чотири тисячі гривень.

Тепер напрошується, на погляд багатьох, таке запитання. Чи цей сором, який довелось пережити цьому чоловікові, треба нести одному особисто? Чи може варто б його перекласти на дужі плечі високих державних мужів, які так відкрито кожного 9-го Травня щиро визнають те, у якому великому боргу всі вони залишаються перед нами – захисниками Вітчизни? Чи може ганьбу за ветерана війни перекласти на плечі першого президента нової України Л. Кравчука, який терміново розділив суспільство на дві антагоністичні соціальні групи – „державних” та „недержавних”? Чи може її перекласти на плечі Л. Кучми та В. Ющенка, на всіх 11 прем’єрів? На 450 парламентаріїв усіх п’яти скликань, які протягом 15 років незалежності не захотіли засудити та відмінити цей підпільний антинародний, антигуманний, антидемократичний, антиукраїнський „закон” кравчуківський?

Ба, навпаки. Будучи прем’єром такий короткий термін Ю. Тимошенко встигла втричі підвищити зарплати та пенсії всім високопоставленим державним чиновникам, починаючи від президента. Які і до того мали немалі зарплати та пенсії, попри всякі інші доплати, пільги. Не кажучи вже про бізнесові прибутки кожного з них. „Щоб не крали”, як додала Ю. Тимошенко. Ще один невтішний критичний факт. Вона відкрито визнала, що всі високі державні високооплачувані мужі – крадії! І щоб не розкрадали Україну, як це робили протягом всіх років незалежності, вони не підлягають кримінальній відповідальності. А навпаки. Їх треба заохочувати і так високими „заробітними” ставками. А тим часом, коли якийсь бідняк вчинить дрібну крадіжку, щоб вижити – його відправляють до в’язниці.

У свою чергу і прем’єр В. Янукович поспішив відновити всі пільги екс-президенту Л. Кучмі, який знаходиться „у важкому матеріально-соціальному положенні”. Сміх крізь сльози та й годі. Бо коли б громадянам, в т. ч. і ветеранам війни, верховна влада наділила теж, як собі, „державні пенсії” і зарплати, а не якісь вигадані „мінімальні” – кожен з нас мав би можливість оплатити вартість ліків та лікування. Бо „державні” норми пенсій нараховуються в кілька десятків тисяч грн.

Тепер дайте ще одну відповідь, шановні (і не дуже) народні обранці, президенти, прем’єри, на таке запитання. Чи наше старше покоління, в т. ч. ветерани війни, менше працювало у післявоєнні роки розрухи та голоду, відбудовуючи народне господарство, зруйноване війною, протягом всієї трудової діяльності (по 40-50 років), ніж всі ви протягом 15-ти років незалежності? Про наслідки вашої роботи та „старання” описувати на сторінці газети нема потреби та можливості. Вони відомі.

Зараз, коли нарешті президент припинив злодіяння цих „пристарілих обранців” – вони підняли рев і писк. Ґвалт! „Нас виганяють з корита!”. Так, вас, „любі друзі”, треба було змінювати кожне скликання по раз. Може хоча б тоді Україна вже була б незалежною, демократичною. І, нарешті, українською. Невже серед 40-50 мільйонів населення в Україні ще й донині не можна було знайти 450 справжніх професіоналів-патріотів, які б чесно виконували державо-творчі функції у вищих органах влади, працювали на власну державу, а не на сусідню. Таких з-поміж себе давно обрали менші народи Європи, серед яких естонці, латиші, литовці, словаки, хорвати, болгари та інші. А тим часом наші (не) українські парламентарії за 15 років незалежності перетворили Україну у якесь „поле чудес”, чи „імперію зла” у мініатюрі. Де значно зменшилось населення. Мільйони вимушені покидати рідні домівки у пошуках заробітку на прожиток. Де успішно і невпинно зростає число мільйонерів та мільярдерів і т. д.

Можна тільки порівняти такі факти. Де ще у світі, в якій країні можлива така диференціація чи дистанція у зарплатах та пенсіях, які відрізняються майже у 80 разів. Тут доречно навести приклади хоч з минулих радянських часів. Коли першій особі держави Микиті Хрущову було встановлено щомісячну пенсійну норму у розмірі 500 крб. За ним секретар обкому партії одержував 250 крб. секретар райкому – 140. А в той час всі інші пенсіонери одержували максимальну пенсію у розмірі 120 крб. Звичайно, партапарат наділив для своїх спецпродпайки, спецлікарні (ЦЛК) та інші пільги. Але це все, як кажуть люди, „ як небо і земля” у порівнянні із сьогоднішніми соціальними перевагами „господарів” – державних чиновників усіх рангів та звань.

Тепер кілька слів щодо охорони здоров’я в Україні, з чого почали розмову. Бо ця справа зараз турбує кожного і конче потребує уваги з боку верховної влади. Отже, медперсонал всюди перевантажений. В т. ч. й у Київському офтальмологічному „Центрі мікрохірургії ока”. Один лікар працює майже на 10-ти складних медичних апаратах. Натовпи нещасних хворих протягом цілого дня чекають черги. І лікарі, і хворі нервують. Спеціалісти-оператори виконують складні ювелірні роботи, даруючи хворим, як кажуть, новий зір. А значить, і життя. І, звичайно, чекають, бо заслужили якоїсь оплати чи винагороди від пацієнтів. Адже робота виконана, на яку спеціаліст витратив чимало сил, знань, енергії та нервів. І, як було згадано уже, дарував хворому зір-життя. Але, на превеликий жаль, високе українське державне керівництво у такі важливі установи, які охороняють життя більшості громадян, майже не заходять. А для чого? Адже всі вони, коли щось заболить чи засвербить, подаються за межі України. Одні до Австрії, другі до Іспанії, треті до Німеччини. Окремі лікуються у своїй „Феофанії” та інде.

І цікаво ось що. Адже ті наші високі лідери держави, які весь час обливають брудом НАТО, інші європейські демократичні структури, завдяки чому і посіли керівні високі державні крісла, завдяки одурманенню своїх виборців, поспішають лікуватися саме до країн НАТО. Бо ж до їхнього числа входить більшість демократичних європейських країн. Однак, мешканцям окремих регіонів нашої держави тлумачать, що Іспанія, Німеччина, Франція, Англія та ін. – це нормально. А НАТО – це якийсь дракон з 12 головами, який тільки й думає і жде, як проковтнути Україну та інші недемократичні країни на Сході. Саме зараз доречно звернутися до всіх забезпечених та грошовитих високих державних мужів та „іже з ними”, сущих в Україні. Адже в Україні діють відповідні учбові заклади, з яких виходять розумні, висококваліфіковані спеціалісти. Серед них і медичні працівники. Влаштуйте їм нормальні умови для їхньої відповідальної роботи, як у їхніх колег у країнах НАТО. Частіше заглядайте до наших установ охорони здоров’я. Бо немало лікарів з України працюють за кордоном. І не гірше всіх інших. Чи не тому і сам В. Ющенко поспішив у свій час лікуватись до нейтральної Австрії, до свого земляка-українця?

І знову кілька слів про борги та боржників. Звичайно, тих, кому заборговано – учасників бойових дій, залишилось одиниці. І вони, певно, давно забули б про своїх боржників, якби ті самі не давали за себе знати один раз на рік – 9-го Травня. Коли людина іноді попадає в екстремальну ситуацію і боржники живі-здорові, на керівних посадах, при грошах, в такому разі ветеран війни може вимагати повернення боргів. Однак тут уже, як кажуть: „куди не кинь – всюди клин”. Так в чому ж причина?

Загальновідомо, що Творець наділив людину, як богообрану істоту, крім всього іншого, совістю. Її не можна ні бачити, ні спіймати, ні вбити. Однак можна відчути і дуже часто. Виникає запитання. Чи відсутність її інколи являється причиною всіх бід людських? Бо коли людина, скажімо, має совість, вона не буде говорити неправду чи робити зло іншій людині. Не буде красти, вбивати і т. д. і коли людина щось таки зробить з перерахованих зол і невдовзі відчує ганьбу за такий вчинок, тоді більше такого не повторить тощо. Це теж гуманний, доброзичливий вчинок. Чи не такими властивостями людина відрізняється від інших земних істот?

Треба відкрито визнати, що, на жаль, коли поглянути довкола, прослухати щоденні повідомлення ЗМІ, згаданих духовних цінностей стало менше. Вони – гострий дефіцит. І дуже часто у тих великих світових державних мужів, яким доручено (чи самі взяли) вирішувати долю мільйонів людей.

Дехто пропонує вирощувати щось на зразок квітів, які б мали назви „Совість” та „Ганьба”. І такі плантації розвести, в першу чергу, перед „Білими домами”, великими та меншими. Починаючи від Вашингтона та закінчуючи Києвом. І може кожна відповідальна висока особа щоденно приносила б на свій робочий стіл букет цих „квітів”, вдихала їх благородний ароматний запах – не було б людських бід, які наповнюють світ зараз.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати