Період блукання між трьома соснами для України має закінчитися

Справді бо — придбати модне і якісне взуття, відносно стильний одяг, спробувати смак банана та іншої заморської екзотики, зрештою, купувати без блатів м'ясопродукти у сусідніх з СРСР країнах уже на той час не було проблемою. Нам, радянцям, здавалося, що ті живуть як у Бога за пазухою (за наш рахунок!), та ще й, невдячні, регулярно бунтують: угорці в 1956-му, чехи і словаки у 1968-му, поляки ж своє суспільне невдоволення висловлювали кожних 10 років.

Сьогодні, коли «соцтабору» більше не існує, а колишні совдруги, камарати, борати, пшіятелі геть усі «ломанулися» під економічну та військово-політичну «парасольки» ЄС і НАТО, інтегрувавшись у європейське співтовариство, ми, українці, дали можливість безвідповідальним політиканам втягнути себе у цілковито безплідну та виснажливу суспільну дискусію на тему: прямувати нам рівною дорогою до цивілізованого товариства, замкнутися на власному хуторі чи посипати голову попелом перед вічно невдоволеним нашою поведінкою «старшим братом». Співвітчизник-трудяга, який не зміг знайти собі гідно оплачуване заняття на Батьківщині і відкрив для себе Європу на ринку праці, однозначно ЗА європейський вибір України. Молодий українець, який хоче не лише купити собі диплома, якого світ не визнає, а здобути реальні знання -теж ЗА. Не проти й ті пенсіонери, які добре розуміють істинні причини того, чому, пропрацювавши на цю країну усе своє життя, на старість вони ледве животіють. ЗА Президент і його політична команда. Хто ж тоді проти? Чому Україна стільки літ блукає у порожнечі, шукаючи невідомо чого?

Зрозуміло, завжди буде проти одна-єдина політична сила, яка хваткою мерця тримається за віджилі політичні догмати, отруюючи ними суспільство. До речі, українські комуністи у цьому плані не оригінальні. Точно так вели себе й 'їхні чеські, словацькі, польські єдиновірці, коли у суспільстві йшла дискусія про майбутнє цих країн. Логіка їхньої поведінки зрозуміла - зі вступом до євроструктур якість життя у суспільстві "підтягується" до євростандартів, що кінцево руйнує комуністичні міфи про соціальну справедливість. У такому суспільстві соціальна база для люмпенської ідеології просто відсутня, і за таких умов місця у парламенті не здобудеш...
Але чому мовчить українська бізнесова, фінансова, владна еліта? Чому «вершки» суспільства воліють не "висовуватися"? Невже лише тому, що їхні діти і без членства України у ЄС вчаться в "оксфордах", батьки лікуються у приватних лічницях Німеччини і Франції, а дружини і коханки безперешкодно добираються на покази високої моди до Парижа чи Мілана, фестивалі до Ніци та Канн? Невже лише кайф утім, що ВОНИ таку змогу мають (як колись партноменклатура), а решта їхніх співвітчизників - ні.

Доречно нагадати, що суспільство рівних можливостей - це не тоді, коли у всіх зарплата 130 крб. і одна на всіх черга за маслом, а коли можливості громадян та правила для гри однакові для всіх, а хто і як ними зуміє скористатися, то вже особиста справа і проблема окремо взятого індивідуума.

Чекати, коли у так званої української еліти визріє усвідомлення, що українці - європейська, а не азійська нація - теж марна справа, бо їх це сьогодні не переймає і в осяжному майбутті переймати не буде.

Однак в Україні ще є десятки мільйонів нормальних громадян, які щораз більше переконуються у тім, що у сусідів-західноєвропейців є набагато приємніші заняття, ніж дивитися на схід через оптичні приціли, і вони уже давно зрозуміли, що життя людині дано не для того, аби жертвувати ним заради задоволення чиїхось політичних амбіцій чи фюрерсько-вождістської маячні. Життя простої людини - найвища цінність, і завдання цивілізованого суспільства - зробити його достойним для кожного громадянина, незалежно від його місця у суспільній ієрархії.

Власне на цьому й базувалося недавнє
змагання двох систем, двох світоглядів. Переміг сильніший. Сьогодні для нашого поступального розвитку у нас немає розумної альтернативи інтегруванню у євроспільно-ту, захищену колективними силами безпеки Північноатлантичного Альянсу від можливих посягань недругів чи терористів. Цей постулат має практичне підтвердження добрим прикладом наших найближчих сусідів, - угорців, поляків, чехів, словаків, словенців, які уже сьогодні далеко відірвалися від нас у своєму соціальному розвитку. Невже лише нам судилося вічно блукати поміж трьох сосен, коли нормальні люди просто влаштовують собі життя, достойне людської гідності? Переконаний, що ні, бо не може центральноєвропейська країна залишитися на узбіччі великого європейського шляху.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати